Розділ 18.4

Ми не розмовляли з Демом до кінця семестру. Цілий тиждень він ігнорував мене в їдальні, а я не ходила до бібліотеки. Я знала, що мала рацію у своїх претензіях і не збиралася йти йому назустріч. Якщо він справді так сильно за мене переживає, то має підійти першим. Але він так і не підійшов аж до святкового балу.

Для балу я купила чудову сукню — коротку, вона переливалася всіма відтінками зеленого. Неохоче я одягла до неї браслет і сережки, які Дем купив для мене у Велланії. Мені взагалі йти не хотілося, але Ніда навіть слухати нічого не хотіла.

— Ти підеш на цей бал і крапка! — заявила вона. — Якщо Дем такий дурень і не хоче миритися, то нехай пошкодує, побачивши таку розкішну красуню.

Я не стала чинити опір. Після першого келиха вина я трохи повеселішала і почала виглядати в натовпі Дема. Але його ніде не було. Після третього келиха вина та п'ятої відмови в танці хлопцям, що постійно до мене підходили, настрій різко впав. Дем що не прийде? Я не хотіла в це вірити.

Залунала чергова повільна пісня і я повернулася, щоб налити собі ще вина, коли мого ліктя торкнулася чиясь рука. Я вже зібралася вдарити цим ліктем, бо втомилася від підвищеної уваги до своєї персони, коли голос, що пролунав над самим вухом, змусив мене завмерти.

— Може, досить пити, Кей? Ходімо краще потанцюємо.

Я повернулася. Дем дивився на мене своїм звичайним поглядом, наче нічого не сталося. Мені одночасно хотілося гарненько його стукнути і поцілувати.

— Не хочу я з тобою танцювати, — пробурчала я, роблячи ковток вина.

Дем забрав з моїх рук келих, поставив його на стіл і повів танцювати. Я навіть не встигла й слова сказати, як уже стояла посеред зали в його міцних обіймах.

— Хочеш, — посміхнувся він і, нахилившись до самого вуха, прошепотів: — І не бреши, що ні.

— Я все ще зла на тебе, — продовжувала я бурчати.

— Я теж злий на тебе, — відповів Дем з лукавою усмішкою, — але це не заважає мені тебе кохати, Кей.

Його губи накрили мої, він цілував мене посеред зали, повної студентів та викладачів. Десь тут, напевно, й бабуся Тіррена приховалась, але мені було байдуже. За цей поцілунок я пробачила йому все.

Ми протанцювали з Демом весь вечір, а потім вирушили до нього додому. До теми нашої суперечки ми більше не поверталися, не бажаючи знову сваритися.

Новий рік ми також провели разом. Увечері Дем прийшов до мене додому разом із тортом, м'ясом у лимонному соусі та кількома салатами. Хоч я його й не запрошувала, адже раніше я не святкувала Новий рік із хлопцями, лише з родиною, батьки не були проти його компанії. Напевно їх переконала смачна їжа, приготовлена ​​Демом.

Зустрівши Новий рік у затишній домашній атмосфері, ми пообіцяли одне одному, що наступний рік буде кращим за попередній. Засинаючи тієї ночі в обіймах коханого, я щиро вірила, що так воно й буде.

Зимові канікули ми здебільшого проводили у квартирі Дема. Він також зараз не працював. Для тих рідкісних студентів, що залишилися у гуртожитку, у бібліотеці чергувала маера Тігана. Вільні дні, сповнені кохання та смаколиків, приготованих Демом, пролетіли непомітно. Так не хотілося знову повертатись до навчання після відпочинку, але вибору не було. І нехай за всім іншим навчанням я не скучала, але за роботою з архімагесою Маревою я сумувала.

До того ж наближався мій День народження.

Я планувала відзначати його вдома. Все ж таки, темні навколо та й дата не кругла, 19 років усього, не до гулянь у ресторанах. На відміну від Ніди я вирішила зібрати невеличку компанію. Мені не хотілося святкувати з одними тільки родичами. Окрім Ніди та Дема я покликала ще Орфлею з Тороною, з якими я за ці півроку достатньо здружилася і, звичайно ж, Айну. Подумавши, я запропонувала Ніді взяти з собою Івера, щоб Дему не було нудно в жіночій компанії. Ніда, незважаючи на натягнуті з ним стосунки, була не проти.

У п'ятницю, за день до мого свята, архімагеса Марева вручила мені мініатюрну коробочку з подарунком. Це ж треба, не забула! Відкривши її, я ахнула: усередині був соммеріндський смарагд, камінь ще цінніший, ніж той самоцвіт, що вона дала мені для Ніди. Я не знала, як висловити їй свою подяку, словами її було не передати.

— Твоя допомога в роботі безцінна, Кетто, — усміхнулася мені викладачка. — Це менше, що я можу зробити для тебе. Ти дуже талановита. Мені пощастило з такою ученицею.

І ось настав 25-й день місяця Наї*. Прокинувшись і прийнявши привітання від батьків і бабусі з дідусем, я почала приводити себе до ладу. На гостей я чекала вже в обід.

Всі прибули одним особистим порталом, що мене однозначно порадувало: не треба було нікого чекати і переживати про те, як хтось дістанеться. Я з цікавістю розпаковувала подарунки своїх гостей, але, звичайно, найбільше здивував мене Дем. Він подарував мені каблучку і кольє в тому ж стилі, що й браслет із сережками з Велланії!

— Ти що у Велланію їздив? — здивувалася я.

— Так, замовив у того продавця каблучку з кольє, щоб комплект був.

— Дякую, Деме! — я в захваті кинулася його обіймати.

Браслет із сережками я і так одягла до сьогоднішньої сукні, так що каблучка та кольє поспішили до них. Каблучка виявилася безрозмірною і легко підходила на будь-який палець, а кольє було виконане у вигляді чокера, майже таке ж на вигляд, як браслет, тільки замість руки охоплювало шию. Мені сподобалося. Підійде до будь-якої сукні, навіть без декольте, хоч я такі рідко носила.

Звісно ж, не обійшлося і без тортиків. Так-так, саме тортиків! Дем спік для мене не один, а цілих два торти — красиво прикрашені, в зеленому кольорі і неймовірно смачні! Я так і не змогла визначитися, який із них мені найбільше сподобався.

Свято пролетіло швидко, в атмосфері радості та веселощів, і я сподівалася, що й надалі все буде так само добре. Нехай минулого року було багато неприємних моментів, але цей рік мене безперечно радував. Все почалося добре і я хотіла, щоб так само добре все і закінчилося. Будь ласка, боги, почуйте мене!