Розділ 18.3

Коли я зайшла до своєї кімнати в академії, годинник показував вже більше 10 вечора. Торони й Орфлеї в кімнаті не було, зате Ніда сиділа біля вікна з таким незадоволеним виглядом, який вона тільки могла натягнути на своє обличчя.

— О, прийшла! — пробурчала подруга, тільки-но я увійшла.

— І тобі привіт, Нідо.

Я кинула сумку на підлогу біля свого ліжка, скинула верхній одяг і пішла у ванну. Найменше мені зараз хотілося слухати бурчання подруги. От прийму гарячий душ, тоді нехай бурчить, скільки влізе.

— Ти чому мене ігноруєш? — Ніда накинулася на мене, як тільки я повернулася назад до кімнати.

— Нідо, я втомилася, змерзла і отримала стрес. Чого ти мені мозок виносиш? Мені з головою вистачило Дема сьогодні.

Почувши, що я маю чергові проблеми з Демом, Ніда відразу ж перемінилася.

— А що в тебе з ним сталося?

Я залізла з ногами в ліжко, замоталася в ковдру і розповіла Ніді про свої сьогоднішні пригоди. З кожним моїм словом очі Ніди ставали дедалі більшими.

— Він що не пішов тебе шукати? — обурилася Ніда.

— Ні, — я похитала головою. Зараз я цілком і повністю поділяла її обурення. Люблячий хлопець не повинен так чинити.

— Дем — недоумок! Він тебе не кохає.

— Та кохає він мене, в тому й проблема, — я зітхнула, кутаючись сильніше в ковдру. Я досі ще не зігрілася повністю. — Просто в нього безглузді принципи. Йому не подобається за мною бігати.

— Ні, Кетто, ти не маєш рацію, — заперечила Ніда. — Одна справа бігати академією чи іншим безпечним місцем і зовсім інша — дозволити тобі ввечері блукати одній містом, коли на кожному розі можуть чекати темні. Навіть не думай йому це так просто пробачити!

— Я й не збиралася. Я сама на нього страшенно зла.

— Хлопці взагалі — те ще зло…

— У тебе щось із Івером трапилося?

— Так. Він теж думає лише про себе. Зустрічатися з другом твого Дема було поганою ідеєю. Вони безперечно схожі! — гнівалася Ніда.

— А що сталося, Нідо?

— Ми вдень пішли в кафе посидіти, потім прогулювалися пішки ближче до околиць, Івер там живе. Натрапили на трьох темних магів. Так Івер замість того, щоб мене захистити, переживав лише за себе. Таке почуття, що кожен сам по собі бився. Він навіть не дивився у мій бік. Якби не з'явилися бойові маги, то невідомо, чим би все закінчилося. Ці темні виявились сильними. Я, звичайно, вже непогано б'юся, але все-таки недостатньо добре. А цей недоумок навіть не подумав, що для мене подібні битви в новинку. Одна річ відпрацьовувати атаки на заняттях і зовсім інша — вести справжню атаку.

— Ти розійшлася з ним?

— Поки що ні, але вже роздумую над цим. Швидше за все розійдуся влітку. Яким би недоумком не був Івер, але він хоча б водить мене в кафе, подарунки там всілякі дарує та й у ліжку нічого так.

— А ти корислива, подруго! — я не втрималася від усмішки.

— Ну а що робити? Треба ж хоч у чомусь шукати плюси?

— Мабуть, — я зітхнула.

Кинувши погляд на порожні ліжка, я поцікавилася у Ніди, де Торона з Орфлеєю.

— Вдома. Сказали, що повернуться до академії вранці перед початком занять. Тож ми з тобою сьогодні вдвох.

Я вже збиралася лягти спати, як у двері постукали. Мені не хотілося вибиратися з-під ковдри, тож я кивнула Ніді й та відчинила двері. На порозі стояв Дем.

— Ось ти де! — помітивши мене, він відштовхнув Ніду, яка закрила йому прохід, і підійшов до ліжка. — Ти що витворяєш, Кетто?! Де ти була?

— А ти що витворяєш? — обурилася я. — Відпустив мене одну блукати містом! Це так ти кохаєш мене? Так за мене переживаєш? Ти нормальний взагалі?

Гнів з новою силою спалахнув у мені. Я відкинула ковдру і встала, підійшовши до Дема впритул.

— А ти нормальна тікати геть проти ночі?

— Ти мене образив!

— Через це потрібно було тікати і наражати себе на небезпеку? А що якби на темних натрапила?

— Так натрапила ж, — єхидно зауважила Ніда, яка до цього з мовчазною посмішкою спостерігала за нашою суперечкою.

Дем витріщився на мене на всі очі. Ніда, пирхнувши, сіла за стіл, задоволена досягнутим ефектом.

— Що?.. — голос Дема звучав тепер невпевнено. Він ніби сподівався, що я спростую слова Ніди. Але я не збиралася дарувати йому це. Не наздогнав мене — хай тепер мучиться.

— Що-що?! — зло кинула йому в обличчя. — Що чув! Темних я зустріла.

— З тобою все гаразд? — Дем простягнув до мене руку, але я її відштовхнула.

— А схоже, що не гаразд?

— Пробач… — Дем винувато опустив очі.

Він зараз виглядав таким розгубленим, таким розбитим і втомленим, що в глибині душі щось ворухнулося. Відразу захотілося забути про все, обійняти його і заспокоїтись у його теплих обіймах. Але я не могла так просто йому це подарувати.

— Пробачити? — процідила я крізь зуби. — За те, що тобі твої принципи важливіші за мою безпеку? Так складно було одразу наздогнати та вибачитися?!

— Я думав, ти повернешся… — Дем підвів на мене очі. — Але ти не поверталася. Коли я вийшов, тебе вже не було. Я шукав тебе по всьому місту, Кетто. Тож не треба мені пред'являти претензії. Так, не одразу пішов, бо мені теж неприємні твої істерики. Але ж пішов!

— А якби зі мною щось трапилося? Як би тобі далі жилося з твоїми принципами? — не втрималася я від докору.

— Не знаю…

— От і подумай над цим, а я хочу спати. Залиш мене.

Дем спробував мене поцілувати, але я вивернулася, так що його губи лише трохи торкнулися моєї щоки.

— Це так не працює, Деме. Не можна звичайним «пробач» і поцілунком виправити свої помилки. Потрібно змінюватись, якщо хочеш, щоб ми залишилися разом.

— Ти теж не ідеальна, Кетто. Але ж я заплющую очі на твої недоліки. Ти на мої — ні.

— Я не можу чинити інакше.

Дем не став сперечатися, він тільки кинув на мене сумний погляд і пішов. Я залізла назад під ковдру і, накрившись з головою, тихенько заплакала. Я не могла пробачити Дему сьогоднішнього вчинку, але й без нього свого життя я не уявляла.