Розділ 18.2

Вибігши на вулицю, я зупинилася, вдихаючи колюче морозне повітря. Я сподівалася, що Дем спуститься за мною, вибачиться, забере назад. Але минуло п'ять хвилин, а потім і десять, а Дем так і не з'явився. Зло штовхнувши ногою снігову кучугуру біля будинку, я замоталася шарфом і пішла геть.

Я не знала, куди я хочу піти. Я просто йшла вперед, насилу розбираючи дорогу через сльози, що застилали очі. Мені хотілося змішатися з натовпом, розчинитися в ньому і зникнути. Злість і образа палили мене зсередини, заважаючи дихати. Погода надвечір остаточно зіпсувалася, вона ніби віддзеркалювала мої емоції. Колючий вітер пронизував наскрізь, проникав під одяг, жбурляв жменю холодного снігу прямо в обличчя. Будь-якого іншого дня я б прагнула сховатися в тепло від такої погоди, але сьогодні я нею насолоджувалась. Нехай мучить мене, аби тільки не відчувати душевного болю. Можливо, мороз зможе перетворити моє серце на крижану скульптуру? Можливо, вітер остудить мою гарячу кров?

Занурена в себе, я не помітила, як вийшла за межі міста. Я усвідомила свою помилку надто пізно, коли почула голоси та відчула пульсацію темної магії у повітрі. Зупинившись і витерши сльози, я озирнулась. Метрів за 10 від мене на узліссі я розгледіла трьох темних магів. Вони йшли в мій бік. Кинувши швидкий погляд назад на місто, я вирішила бігти. Можливо, я встигну опинитися поруч із людьми, перш ніж темні мене наздоженуть, а може, вони передумають лізти в місто.

Я побігла. Холодне повітря обпалювало мої легені, сніг заліплював очі, ноги підсковзувалися, але я не збиралася здаватися. Я дозволила собі зупинитися тільки коли опинилася біля невеличкої крамнички на околиці. Обернувшись, я зазначила, що за мною ніхто не женеться. Як же добре! Напевно, вони вирішили, що немає сенсу бігти за мною, адже в місті я вже не буду такою легкою здобиччю. Насилу перевівши дух, я обтрусила сніг з одягу і зайшла в крамницю.

— Чи є у вас гарячий чай? — спитала я у немолодого чоловіка за прилавком, який з нудьгуючим виглядом гортав газету.

— Звісно, — він відклав газету і підвівся. — Є імбирний із лимоном, малиновий, чорний із шипшиною та зелений із жасмином.

— Давайте імбирний із лимоном.

— Що небудь ще?

— І гарбузовий пиріжок, — після пробіжки я відчула, що хочу їсти. — Два.

Продавець вручив мені пиріжки та чай, я розплатилася і присіла за один із двох столиків біля дальньої стіни. Схоже, крамничка також виконувала функцію кафе.

— З вами все гаразд, дівчино? — раптом поцікавився продавець. — Ви геть зблідли.

— Вже так, маеро, дякую за занепокоєння. Загулялася і не помітила, як вийшла за межі міста й біля лісу помітила трьох темних. Довелося тікати.

— Вони вас не чіпали? — в очах чоловіка промайнув переляк. Невже він боявся, що я можу бути переносником темної магії?

— Ні. Я швидко бігаю. Схоже, вони вирішили мене не наздоганяти. За містом самотня людина — легка здобич, а тут вже їх швидко спіймають.

— Я б так не сказав, — чоловік похитав головою. — У нас на околиці часто темні з'являються. Ми тут всі легка здобич.

— А хіба до вас не відправляють бойових магів із міського захисту?

— Іноді вони тут з'являються, але здебільшого лише для галочки. На жителів околиці всім начхати. Тут мешкають одні невдахи. А ви, як я розумію, не місцева.

— Ні.

— Тоді вам краще тут не затримуватися.

Я кивнула. Похапцем з'ївши пиріжки і зігрівшись чаєм, я знову звернулася до продавця.

— А чи далеко звідси портали знаходяться?

— Не дуже. Ідіть прямо до перехрестя, там ще ліворуч аптека на розі буде. Повертаєте ліворуч і йдете дорогою прямо, нікуди не повертаючи. Вона виведе вас до маленького парку. Там і будуть портали. Вся дорога займе не більше 15 хвилин.

Подякувавши продавцю, я зібралася вже йти, але тут мене відвідала одна думка, яку я поспішила озвучити.

— Мій батько працює у міському захисті. Я скажу йому, як йдуть справи на околиці, спробую переконати надіслати сюди регулярний загін.

Чоловік обдарував мене сумною усмішкою.

— Не гайте часу, дівчино. Тут завжди так було. Ми звикли. Ви нічого не зможете змінити.

— І все-таки я спробую.

Повернувшись у холодні обійми зими, я поспішила до порталів. Мені хотілося якнайшвидше опинитись подалі від небезпечних околиць. Перемістившись у центр міста, я обрала портал, який був найближчим до академії. Час закінчувати з пригодами на сьогодні.