Розділ 17.1

Перше, що я відчула, коли свідомість повернулася до мене — тепла долоня на моєму лобі і гострий біль у правій руці. Розплющивши очі, я виявила себе в гостьовій кімнаті мага Кадвалара. Дем сидів біля мене, маг Кадвалар стояв біля ліжка, з тривогою вдивляючись у мене.

— Пробач, Кетто, але це був єдиний спосіб врятувати вас двох від атаки Арейни… — викладач мав такий винуватий вигляд, що мені стало його шкода.

Отже, стіну з льоду створив маг Кадвалар. Що ж, якщо вона нас врятувала, тоді все добре. Усі мої травми Дем вилікує.

— Нічого страшного, — я спробувала підвестися на ліктях, щоб сісти, але праву руку пронизав такий гострий біль, що я не стримала крику.

— Де болить? — в очах Дема відбивався мій біль. Здається, він відчував його як свій. Не буквально, звісно, але він дуже переживав за мене.

— Рука, — я закатала рукав светра: моє передпліччя прикрашали два величезні синці і кілька саден, рука неприродно опухла.

Дем перебрався на другий бік ліжка і обережно взяв мою руку у свої.

— Поворуши пальцями.

Пальці ворушилися, але слухалися неохоче, їхні рухи викликали ще більший біль у руці. Дем заплющив очі і, приклавши долоню до місця травми, кілька хвилин сидів мовчки, ніби намагався відчути, що відбувається всередині мого тіла. Втім, напевно, саме це він і робив, адже Дем цілитель. Я ніколи не розпитувала його про те, як працює сила зцілення. Я лише бачила, як під його теплими, ніжними руками зникають рани та опіки. Серйозних травм я поки що не отримувала.

— У тебе перелом, Кетто, — нарешті Дем розплющив очі і глянув на мене. — У тебе тріщини в обох кістках, у променевій взагалі кілька. На щастя, без зміщення.

Я повільно видихнула. Мозок миттєво зреагував на новину переляком, мені стало зле. Навіть коли я нагадала собі, що Дем може все зцілити, легше не стало.

— Ох, Кетто, мені так жаль… — маг Кадвалар стояв поруч весь пониклий.

— Магу Кадваларе, залиште нас самих, будь ласка, — Дем повернувся до викладача. — Мені потрібна тиша, щоб швидше зцілити Кетту. Краще приготуйте відновлюючий чай.

Маг Кадвалар відразу пішов, кинувши на мене винуватий погляд.

— Ляж зручніше, Кей, заплющи очі і розслабся. Не рухай рукою і не розмовляй зі мною. Може знадобитися близько 15 хвилин, щоб зростити кістки. Якщо відволікатимеш — довше.

Я зробила, як сказав Дем і почала чекати. Біль поступово йшов з руки, переляк і тривогу замінило відчуття тепла та спокою. Коли біль пішов повністю, Дем відпустив мою руку і сказав:

— Все, можеш розплющити очі.

Я подивилася на нього, усміхнулася, але Дем продовжував дивитись на мене з тривогою, наче я все ще була хвора.

— Дякую, Деме.

Все ще насуплений, Дем нахилився і залишив швидкий поцілунок на моїх губах.

— Не лякай мене так більше, — пробурчав він, встаючи з ліжка.

— Я ж не винна… — я усміхнулася, але, незважаючи на мої слова, я відчувала, що усмішка вийшла винуватою. — Це все маг Кадвалар…

— Це все ти! — розлютився Дем. — Мало того, що ти пішла до Кадерна Віані, хоч ми тебе попросили цього не робити, так ти ще й сама туди пішла. Ти при своєму розумі, Кетто? — Дем повторив питання, яке вже ставив під час атаки. — Ти чим взагалі думала?

— А ви чим думали? — я пішла в наступ. — Ви збиралися прийти о 8-ій вечора і спізнилися на добрих півгодини! Та якби я не відволікала Арейну своїми розмовами, вона перетворила б Кадерна в темного і знову б втікла! Ти хіба не бачиш, що я врятувала ситуацію?

— Ми затрималися через приятеля мага Кадвалара, він не зміг вибратися раніше, — спокійно пояснив Дем, але потім знову підвищив голос. — І доля Кадерна з Арейною мене не так хвилює, як твоя! Начхати, якби він став темним. Неприємно, але то лише робоча помилка. Якби темною стала ти — я б цього не пережив. Невже ти не розумієш, Кетто, на яку небезпеку себе наражала?!

— Розумію! Але ж зі мною все гаразд. Чого ти тепер гніваєшся?

Спершу вилікував мене, поцілував, а тепер моралі читає. Не розуміла я логіки Дема.

— Бо злякався за тебе, дурненька! — Дем несподівано схопив мене за руки і притяг до себе, міцно стискаючи в обіймах. — Я не пережив би, якби з тобою щось трапилося…

Дем притулився губами до мого чола, ніжно провів руками по моїх плечах, спині, послабивши обійми. Я чула, як шалено б'ється його серце. Він справді сильно хвилювався за мене, але ж хвилювання — не виправдання для гніву.

— Але ж нічого не трапилося, — я трохи відсторонилася від нього і усміхнулася. — Ось я — жива і здорова.

— Жива — так, але тобі добряче дісталося, Кетто, — Дем більше не кричав, але все ще невдоволено хмурився.

— Усього лишень руку зламала. І ти мене зцілив.

— Не лише руку. Був ще струс мозку. Хоча в мене деякі сумніви щодо його наявності є після сьогоднішньої події, — Дем похитав головою. — Ну і кілька подряпин і порізів на долонях та обличчі. Добре, що зима й решта тіла одягом прикрита, інакше могло б бути набагато більше травм. У тебе більше нічого не болить?

— Наче ні, — мої губи розтяглися в хитрій посмішці. — Але ти можеш зняти з мене одяг і перевірити сам.

— Зараз не до цього, — Дем відмахнувся від мого флірту, мені навіть якось прикро стало. Все, що мені зараз хотілося, забратися з ним під ковдру і щоб нас ніхто не турбував. Його зцілення завжди на мене так діяло. — Ходімо на кухню, треба випити чаю.

Я розчаровано зітхнула, але сперечатися не стала. Ми вже вийшли з кімнати, коли до мене тільки дійшло: я ж геть-чисто забула дізнатися про те, що трапилося після того, як я знепритомніла.

— Деме, а ви спіймали Арейну чи вона знову втекла?