Розділ 15.5

Першу половину наступного дня ми з Демом провели на Сутінковому острові, збираючи гриби та трави у тамтешньому лісі. Обідати ми поїхали до кафе на березі Летавійського озера у Тавії. Залишок нашої подорожі ми теж провели в Тавії, прогулюючись тихими вуличками цього красивого міста. Саме місто було не дуже великим, на відміну від інших міст Велланійської Імперії, зате його оточували озеро з річкою, гори та шматочок лісу, що брав свій початок у Зачарованому лісі, але тут, у Тавії, не мав своїх магічних властивостей. Ближче до вечора ми перемістилися в Делавію і повернулися в Муірн.

— Ходімо до мене додому? — запропонував Дем, коли ми перемістилися з Магорна назад до нас у Мірравель. — Я приготую що-небудь.

— Завтра ж заняття вранці, — мені хотілося залишитися вдома у Дема, бо в його бібліотечній кімнатці в академії було занадто тісно, але я не могла пропустити заняття.

— Я переміщу нас власним порталом вранці. Поснідаємо теж у мене. Встигнеш ти до 10-ої на пари. Я навіть приготую тобі якусь випічку з лимоном.

— Вмієш ти вмовляти! — я піднялася навшпиньки, щоб поцілувати Дема. — Гаразд, ходімо.

Батьків та сестри Дема вдома не виявилося, вони поїхали в гості до брата його матері, зате була архімагеса Тіррена.

— Нагулялися? — вона зустріла нас усмішкою.

— Так, — кивнув Дем.

— Що там нового у Велланії?

— Ти чула про принцесу?

— Так.

— Тоді нічого. Ми ось із Кеттою навіть не знали.

— Новини треба хоч іноді читати, молоді люди, — пробурчала архімагеса Тіррена і пішла до кухні.

— У нас своїх вистачає, бабусю, за іншими світами ніколи стежити.

— Усі ми пов'язані певною мірою. Завжди потрібно знати про ключові події інших світів.

Я зрозуміла, що сьогодні якраз найбільш вдалий час, щоб поговорити про інші світи. Тільки треба якось розташувати до себе архімагесу. Я дістала з сумки пакетик із чаєм і простягла його їй.

— Це вам подарунок із Велланії.

— Дякую, Кетто, до вечері буде доречно. Тільки її ще треба приготувати. Я думала, ви відразу повернетесь до академії і збиралася перехопити бутербродів, але якщо тут такий чай, то треба обов'язково до нього щось спекти. Ходімо на кухню, діти.

Поки Дем зі своєю бабусею діставали продукти, я зручно вмостилася навпроти них на стільці.

— Кетто, ми тут не кулінарне шоу влаштовуємо для тебе, приєднуйся, — зав'язавши волосся і одягнувши фартух, архімагеса Тіррена повернулася до мене.

— Я не вмію, — я спробувала чинити опір.

— Готувати їжу не складніше, ніж варити зілля. У тебе вийде. Головне — захотіти.

— А якщо я не хочу? — ще одна слабка спроба опору.

— А їсти ти хочеш? — архімагеса Тіррена подивилася на мене своїм фірмовим хитрим поглядом — трохи примружившись.

— А ви онукам своїм так само говорили, коли вони були ще зовсім малі?

— Так ти ж не маленька, Кетто! — архімагеса кинула в мене здивований погляд. — Така велика дівиця, а не вміє готувати.

— Я вмію робити настоянки, мене дід навчив, — пирснула я.

— Дуже цінна навичка! У майбутньому сімейному житті точно знадобиться.

— Бабусю, та відчепися ти від Кетти, — заступився за мене Дем. — Нехай сидить. Тільки заважати буде, якщо допомагати почне. Удвох впораємося.

— А потім тобі все життя готувати, доки вона в кріслі вино буде випивати, — не вгамовувалася архімагеса Тіррена.

— Та я й не проти. Я люблю готувати.

Архімагеса тільки махнула рукою. Більше аргументів у неї не знайшлося.

— Давай ти за овочі, бабусю, а я займуся лимонними кексами.

— Може, ще апельсинів у них додамо?

— Можна. Кетто, ти за?

Я нічого не мала проти апельсинів, але архімагеса не дала мені навіть відповісти.

— Хто не готує, той не голосує, — хихикнула вона, дістаючи апельсини. — Давай хоч почисти їх, Кетто. Ну не відваляться ж руки.

— Бабусю, вона ж гостя.

— Я тебе благаю, Деме! Ти її так розбалуєш. Давай бери ніж і чисти апельсини, Кетто, — архімагеса Тіррена присунула до мене два апельсини та ніж.

Демонстративно зітхаючи, я взялася до роботи. Не те, щоб я не хотіла нічого робити, але якби мене нормально попросили приєднатися, без єхидства, я б одразу погодилася. Мені не подобалося, коли люди жартували з моєї нелюбові до приготування їжі.

— Бабусю Тіррено, — я вирішила, що зараз доречно запитати її про інші світи, — скажіть, а чи існують безпечні магічні світи?

Архімагеса на кілька хвилин задумалася, згадуючи світи, в яких вона була, а потім мені відповіла.

— Скрізь, де є магія небезпечно, Кетто. Велика сила часто призводить до зловживання нею, вона розбещує слабких людей, як влада та гроші. На жаль, слабких духом людей все ж таки більше, тому і відбуваються всілякі погані речі. У Соммерінді відносно безпечно, якщо не конфліктуєш із владою і не займаєшся забороненими дослідженнями, тільки дорого дуже. Навіть для місцевих. Там добре живуть тільки ті, хто видобуває місцеве каміння і ті, хто варить першокласні зілля. Ще добре живуть зачарувателі, але там велика конкуренція. Непогано заробляють і ті, хто продає свій товар за потрійну ціну жителям інших світів. Решта живе середньо, якщо не бідно.

— Ви ж були в Соммерінді, правда?

— Звичайно. Багато разів.

— Адже там справді так гарно, як нам показують?

— Так, Кетто, природа та архітектура в Соммерінді просто дивовижна. Цей світ потрібно відвідати кожному хоча б один раз. Він коштує тих грошей, які за нього вимагають.

— А ви знали, що архімагеса Марева родом із Соммерінду?

— Звичайно. Я знаю все про тих, кого беру працювати. Як же інакше?

— Мені здавалося, що вона це не афішує.

— Публічно не афішує, але документи я дивлюся, коли беру на роботу.

— Я не подумала.

— А треба, Кетто, треба хоч іноді думати.

Я тільки закотила очі. Постійно архімагеса Тіррена мене чимось уколоти намагається. Розумію, що жартома, але все одно дратує.