Розділ 15.4

Після прогулянки Зачарованим лісом ми вирушили поїсти в кафе. Пиріжки пиріжками, але організм вимагав чогось суттєвішого. Ми з Демом одностайно зупинили свій вибір на гарбузовому супі-пюре з ароматними велланійськими травами і запеченим овочам з ягідним соусом — традиційні осінні страви тут.

— Може, ще гарбузовий пиріг замовиш? — Дем усміхався, дивлячись з яким апетитом я накинулася на їжу.

— Обов'язково! Лимонного ж у них немає, доведеться їсти гарбузовий.

— Ще не вистачало, щоб ти їла чужі лимонні пироги!

— Ревнуєш? — я хитро примружилась.

— Звичайно!

— О! — мій погляд зачепився за напої в меню. Я так поспішала замовити поїсти, що зовсім про них забула. — І гарбузове латте теж хочу.

— Ти сама як гарбузик, Кетто, — посміювався Дем.

— Така ж кругленька? — я насупилася.

— Така ж руденька! — Дем поцілував мене в щоку. — Але якщо так багато їстимеш, то кругленькою теж станеш.

— Не стану! — я показала Дему язик і повернулася до поглинання смачнющих велланійських страв.

Наївшись, я все ж таки вирішила розповісти Дему про думки, що турбували мене після розмови з провідником.

— Я все думаю, Деме… — почала я здалеку.

— Що тебе турбує, Кей? — Дем узяв мене за руку. Я усміхнулася, як завжди, коли він називав мене «Кей».

— Життя — страшна штука. Навіть принцеси не захищені.

— Ми всі колись помремо. Моя регенерація теж не захистить мене від природного старіння та смерті.

— Так, але… Навіть Імператор не зміг захистити свою дочку, куди тоді нам? Ні, я не готова в такому світі заводити дітей. Не уявляю, що він пережив, втративши дочку. Я б не хотіла пройти через це.

Дем важко зітхнув. Він не поділяв моїх страхів щодо дітей, він хотів дітей у майбутньому. А я… Я б і хотіла, але боялася. Я б не пережила, якби мою дитину вбили темні маги або перетворили на подібних собі. Привести дитину в такий страшний світ мені здавалося злочином.

— Ти драматизуєш, Кетто. Так, люди не завжди вмирають природною смертю, але в цьому є вина не тільки темної магії. Навіть у мирний час із людиною може статися нещасний випадок із летальним кінцем. Ніхто ніколи від цього не застрахований. А у наших з тобою дітей великий шанс отримати у спадок дар регенерації від мене, — Дем притягнув мене до своїх обіймів, ніжно поцілував у скроню. — Тобі нема про що хвилюватися, сонечко.

В обіймах Дема мені стало так тепло і затишно, але страх і сумніви все одно не хотіли йти.

— Не можу я так… — відповіла йому тихо. — Може, краще народити дитину у немагічному світі? Нехай проведе дитинство далеко від небезпеки, а потім уже можна і повернутись.

— Ні, так тільки гірше, — заперечив Дем. — Ти не розумієш, про що кажеш, Кей. Ти сама там не зможеш жити. Людині, яка звикла постійно користуватися магією, дуже складно адаптуватися в немагічному світі. Хочеш — розпитай мою бабусю. Вона там бувала не раз і завжди говорила, що немагічні світи хороші лише для нетривалих поїздок. Жити без магії важко. До того ж, якщо дитина отримує магічні здібності в пізньому віці, їй буде складно їх розвинути, повноцінно використовувати, в деяких випадках магія взагалі може не проявитися. Тікати в немагічний світ — не вихід, Кетто. Повір, я говорю правду.

Я нічого не відповіла Дему. Я розуміла, що він має рацію, але не хотіла цього визнавати. Мені комфортніше було б ростити дитину далеко від темних магів, незалежно від складності життя без магії, а він не хотів мене розуміти. Дем говорив з розуму, а я — із серця. Він не міг зрозуміти моє серце, а я не могла прийняти доводи його розуму. Моє серце просто не могло інакше. Заспокоювало тільки те, що ми ще мали достатньо часу, щоб вирішити щось із нашими розбіжностями. До закінчення навчання я точно не збиралася дітей заводити, та й потім кілька років хотіла б зайнятися кар'єрою. А до того часу, коли я дозрію для дитини, можливо, ми знищимо темну магію, а може я зможу вмовити Дема втекти звідси у безпечний світ. Навіть якщо він буде без магії.