Розділ 14.4

Після занять я у супроводі Дема вирушила до магазинів на центральну площу. Я вже придумала, що куплю: набір для створення прикрас, якраз буде де використовувати соммеріндський самоцвіт. Ніда завжди любила творчі подарунки, їй неважко було догодити.

— У тебе на завтра немає ніяких планів? — спитав Дем, коли ми поверталися до порталу.

— Я, мабуть, залишуся ночувати у Ніди, але потім вільна. А що? Є якісь пропозиції?

— У мене тут трохи грошей назбиралося і я подумав: давай на вихідні вирушимо до Велланії? Прогуляємося Зачарованим лісом, там якраз зараз сезон їх особливих трав, грибів та ягід. Тобі знадобляться для зілля. Ну і відпочинемо трохи.

— Чудова ідея! — погодилася я. — Я тобі подзвоню завтра, коли прокинусь. Домовимося про час.

Повернувшись до академії, я заглянула до архімагеси Мареви, поцікавитися, чи не потрібні їй якісь інгредієнти з Велланії. Вона склала мені невеличкий список і я пішла до своєї кімнати, щоб привести себе до ладу перед святом. Ніда вирушила додому відразу після занять, наряджатися вона збиралася вже там.

Дем провів мене до дверей будинку Ніди, привітав її і тільки тоді пішов. Я вручила Ніді загорнуту в яскравий папір коробку, чим здивувала її.

— Я думала, що самоцвіт — це твій подарунок.

— Та ну! — як Ніда взагалі могла подумати, що я відбудуся одним каменем? — Це ж невеликий подарунок.

— Невеликий, але цінний. Ти що не знаєш, скільки коштують соммеріндські самоцвіти?

— Знаю, але мені він дістався безкоштовно, тому мені здалося, що треба ще щось подарувати.

Ніда з цікавістю почала розгортати папір. Відкривши коробку, вона засяяла.

— О, що треба, Кетто! Дякую! — подруга міцно обійняла мене і поцілувала в обидві щоки.

Я й сама сяяла від того, що спромоглася догодити подрузі.

— Ви довго там? — до нас підбіг малюк Нейд. — Усі хочуть їсти!

Я скуйовдила волосся маленькому набридливому хлопчиську, чим викликала напад гучних обурень, і разом з Нідою пішла у вітальню, де вже сиділа вся її родина. Я не відчувала ніяковості, що я єдина тут не з рідні, адже ми з Нідою з дитинства були нерозлучні, вона мені як рідна. І для її сім'ї я також давно своя.

Ми багато розмовляли, не поспішаючи їли — обидві бабусі Ніди приїхали рано-вранці і наготували стільки страв, що ще два дні їсти можна. Вечір видався теплим і затишним, хоч Нейд постійно скиглив в очікуванні торта. Ми не звертали на нього уваги.

Коли Ніда нарешті внесла торт із запаленою свічкою, я навіть відкрила рот від подиву. Торт був синього кольору, зовсім як очі у Ніди, з трояндочками та ажурними візерунками з боків.

— Загадуй бажання! — гукнула одна з бабусь.

Ніда поставила торт на стіл і, замислившись на мить, задула свічку. Усі вибухнули оплесками.

— Який незвичайний торт! — я була у захваті від солодкого кулінарного шедевру. — Такий гарний. А колір! Ніколи таких не бачила раніше.

— Це бабусі постаралися. Під шаром мастики він має бути шоколадним із чорносливом. Принаймні, я такий замовляла.

— Який замовила, такий й отримала, — підморгнула інша бабуся. — Ну ж бо, розрізай, люба, всім не терпиться спробувати наш шедевр.

Ніда розрізала торт і розклала всім по тарілках. Він справді виявився дуже смачним. Потрібно випросити у бабусь рецепт і вручити Дему. Хочу, щоб він мені теж такі торти пік.

Ночувати я, як і припускала, залишилася у Ніди. Ми довго говорили, перш ніж заснути.

— Я завтра збиралася з Демом до Велланії. Він мене запросив, — повідомила я подрузі. — Ти не хочеш із нами?

— Ні, я маю насичену програму розваг з Івером.

— О, чудово! — видихнула я з полегшенням. — А то я переймалася, що ти засмутишся, якщо завтра вранці піду.

— Цього разу не засмучуся, — навіть у темряві, не бачачи обличчя Ніди, я знала, що вона посміхається. — Розважайтеся!

— Привезти тобі сувенір?

— Привези.

— Якихось гарних камінців для майбутніх прикрас?

— Так. І гарних маленьких листочків та квіточок, якщо знайдеш. Я збираюся засушити їх і використовувати в прикрасах також. Мені батьки подарували великі запаси епоксидної смоли та формочки. Буде та ще краса.

— О, я вже в передчутті твоїх творінь. Впевнена, вийде справді круто.

Так, за розмовами ми не помітили, як заснули. Ранок увірвався до нас сонячним промінням крізь незапнуті штори. Я прокинулася першою і довго дивилася на Ніду. Цікаво, які подарунки приготувала їй доля? Що чекає на неї в майбутньому: щастя чи випробування? Мені б хотілося, щоб життя Ніди було легким і радісним, але ніхто не знає, чим новий день може для нас обернутися. Особливо у нашому непростому світі.