Розділ 12.3

На кухні в повну силу кипіла робота. Ніда з Івером нарізали салат, Айна — картоплю, а Дем смажив м'ясо. З духовки також щось смачно пахло, але я не могла розібрати що.

— Нарешті! Нам не вистачає рук, — Дем перший помітив нашу появу. — Магу Кадваларе, допоможіть, будь ласка, Айні з картоплею, а ти, Кетто, будь така ласкава, видави сік з апельсина та лимона, а потім натри трохи цедри. Думаю, ти впораєшся, так?

Я відповіла йому усмішкою. Мені, звичайно, не хотілося нічого робити, але Дем вибрав мені те, що легко та цікаво для мене — цитруси.

— Це для соусу до м'яса? — запитала я, взявшись за роботу.

— Так.

Як тільки я видавила сік, Дем забрав його в мене і, переливши в каструльку, додав цукор та біле вино та відправив на плиту. Цитрусовий соус із вином — звучить спокусливо! Закінчивши з м'ясом та соусом, Дем витяг з духовки щось схоже на відкриті пироги і відправив туди нарізану неочищену картоплю, посипану спеціями та часником. Схоже, у нас на вечерю буде картопля по-селянськи. Такий варіант мені до вподоби.

— А що це спеклося? — поцікавилася я, киваючи у бік «пирогів».

— Галети з сиром та кабачками.

— А десерту не буде? — я трохи засмутилася. Я давно не їла десертів Дема.

— Якщо ти почистиш і наріжеш яблука, то буде, — зітхнув Дем.

Мені нічого не залишалося робити, як погодитися. Яка ж вечеря без десерту? Мої нарізані яблука Дем обсмажив разом із цукром, корицею та маслом, а коли приготувалася картопля, він загорнув яблука в лаваш і відправив у духовку.

Поки рулет із яблуками готувався, ми сіли вечеряти. Маг Кадвалар приніс зі своїх запасів мандаринове вино, яке чудово підійшло як до основних страв, так і до десерту.

— Що ж, діти, за таку прекрасну вечерю мені точно доведеться розплатитися своїми знаннями, — маг Кадвалар задоволено усміхався, він більше не виглядав пригніченим. — Давайте сьогодні відпочинемо, а завтра я все поясню?

Ми погодились. Після гарної вечері та вина хотілося лише відпочивати. Ми розбрелися по спальнях, а вранці, одразу ж після сніданку, маг Кадвалар вручив нам свою книгу і до самого обіду розповідав стратегії лову темних магів, а в кінці поділився ритуалом перетворення темного мага назад на світлого.

— Все, що я вам розповів, написано у книзі, але завжди краще почути пояснення, ніж прочитати сухий текст. Тільки краще залиште полювання на темних професіоналам. Я не хочу, щоб і ви стали темними. Зрозумійте, діти, вони хитрі та підступні, а у вас недостатньо навичок. Тож будьте обережні. Я не хочу, щоб мені влетіло від вашої ректорки.

Пообіцявши поводитися розумно, ми повернулися до академії. Ми раділи приємно проведеним вихідним, особливо Ніда, у якої бурхливо розвивався роман з Івером, і зовсім не здогадувалися, що для нас готує понеділок.

Снідали ми того дня вп'ятьох: Айна тепер сиділа з нами. Першою парою у нас була лекція з рун, ми тільки почали замальовувати в зошиті першу, як Айна, застогнавши, впала на підлогу. Я кинулася до неї, намагаючись привести до тями, але вона ніяк не реагувала. Кадоган Кремадарі, наш викладач, злякався більше за всіх і помчав у лазарет за лікарем.

У лазарет Айну віднесли на ношах, оскільки вона не приходила до тями. Айна ледве дихала і я боялася, що вона не виживе. Ми всі товпилися під дверима лазарета, поки не прибігла архімагеса Тіррена.

— Що сталося?! — у її голосі змішався гнів із хвилюванням. — Кетто? — вона схопила мене за плечі і повернула до себе. — Я побачила, що Айні погано, але не бачила жодного нападу на неї. Ти була з нею поряд? Що ти бачила?

Я не знала, що сказати. Я нічого не бачила.

— Айні просто стало погано і вона знепритомніла. Я не знаю що сталося. Її ніхто сьогодні не кривдив.

Архімагеса Тіррена увірвалася до лазарету і накинулася з допитами на лікаря. Навіть через зачинені двері ми чули її гнівні крики.

— Як це ви не можете вилікувати студентку?! Я за що вам плачу?

Лікарка відповідала тихо, ми не могли розібрати, що вона говорила, але з питань архімагеси нам і так усе було зрозуміло.

— Що означає — невідома отрута?! Ви лікар чи безмозка студентка?

Мені навіть стало шкода лікарку. Вона ж не винна, що Айну отруїли, а отримує так, ніби отруту їй підсунула вона. Я хотіла вже зайти, щоб заспокоїти архімагесу, але вона сама вийшла.

— Поклич Дема, терміново! — крикнула вона мені і знову зникла за дверима.

Я побігла за Демом. Схоже, архімагеса хоче, щоб він зцілив Айну. Дем миттю явився в лазарет, але за 5 хвилин вийшов звідти разом із архімагесою.

— Якась дивна отрута, вона не піддається моєму зціленню, — Дем похитав головою.

Я злякалась. Його слова звучали як вирок.

— Айна помре?.. — по моїх щоках покотилися сльози.

— У моїй академії ніхто не помре! — гаркнула архімагеса Тіррена. — Зараз відвеземо її до лікарні. А ви, маеро Ловізо, — звернулася вона до лікарки, — знайдіть архімагесу Мареву і вивчіть разом з нею склад крові Айни. Я хочу знати, чим отруїли бідну дівчинку і хочу отримати протиотруту. Хто знає, раптом і в лікарні нічого не вигадають. А ви, — вона повернулася до всіх студентів, що стояли під лазаретом, — сьогодні отримуєте вихідний. Все одно ніякого навчання вже не вийде. Відпочивайте. Повернуся — розбиратимемося і комусь явно не поздоровиться.

Роздавши вказівки, архімагеса Тіррена вирушила разом із Айною через особистий портал до лікарні, а ми так і залишилися стояти розгублені та налякані під дверима лазарета.