Розділ 10.2

— Я… я… моя… — спробувала крізь сльози пояснити Айна, але в неї нічого не вийшло. Вона тільки дужче розплакалася.

— Ідемо до мого кабінету, — спокійно і незвично тихо сказала архімагеса і, взявши Айну за руку, потягла її до сходів на другий поверх, де й був її кабінет.

Я пішла за ними. Я хотіла підтримати Айну, мені вона подобалася, а ще цікаво було дізнатися, що в неї трапилося. Та не прожене ж мене архімагеса насправді?

— Кетто Віралані? А ти що тут забула? — архімагеса Тіррена помітила мене, коли я прошмигнула слідом за ними до кабінету.

— Я подруга Айни. Хочу допомогти.

Айна посміхнулася, почувши, що я назвала її подругою. Насправді ми не були такими вже друзями, але останнім часом досить добре спілкувалися переважно в перервах між заняттями. Можна сказати, що між нами тільки-но почала зароджуватися дружба.

— Якщо хочеш допомогти, тоді завари заспокійливий чай. Усі трави знайдеш у шафках на кухні. Вона за тими дверима, ліворуч, — архімагеса Тіррена махнула на двері за своїм столом.

Я ніколи раніше не була за тими дверима. Завжди було цікаво, що там. Я вважала, що ванна кімната, а коли зайшла, то виявила, що крім ванної справа, зліва розташовувалась кухня, поєднана з лабораторією. У першій із настінних шафок я знайшла баночки з травами з акуратними підписами. Вибравши відповідні для заспокійливого чаю, я швиденько заварила їх і повернулася до кабінету. Айна перестала плакати і витирала обличчя хусткою.

— Випий, Айно, — я простягла їй чашку.

Ми з архімагесою Тірреною терпляче чекали, поки Айна вип'є чай і прийде до тями, щоб розповісти нам, що трапилося.

— Отже, люба, що сталося? — архімагеса Тіррена присіла поряд з Айною і взяла її руки до своїх. Зараз вона зовсім не була схожа на строгу ректорку, швидше, на турботливу бабусю. — Розкажи нам через що весь галас, — і, повернувшись до мене, додала: — А ти, Кетто, не стирчи посеред кімнати, сядь у крісло.

Я одразу присіла в крісло поруч з диваном, щоб архімагеса не вирішила мене раптом вигнати. Я хотіла почути всю історію просто зараз. Напевно, трапилося щось серйозне, раз Айна в такому стані.

— Моя сестра… Арейна… Ви ж пам'ятаєте її, архімагесо Тіррено?

— Звичайно. Здібна дівчинка. Вона, здається, у міському захисті тепер працює?

— Так, під керівництвом мого батька, — влізла я, але архімагеса погрозила мені пальцем і шикнула, щоб я не втручалася в розмову і я одразу ж принишкла.

— Вже не працює, — Айна шморгнула носом, але більше не плакала — мій заспокійливий чай добре подіяв. — Вона зі своїм загоном боролася з темними магами і вони її заразили. Вона пішла з темними.

Айна важко зітхнула. Я пересіла з крісла на диван і обняла її. Я намагалася бути спокійною, втішала її як могла, ось тільки всередині мене все стискалося від страху. Тато... А з ним що? Він в порядку? Адже він мав бути із загоном сестри Айни. Чи ні?

Я заспокоювала себе думкою, що якби з татом щось трапилося, мама одразу б мені повідомила. Значить, з ним все гаразд. Але я все одно хвилювалася. Мені хотілося запитати Айну, чи знає вона щось про мого батька, але питання здавалося недоречним. У неї горе, їй не до мого батька. Я просто потім забіжу до кімнати і подзвоню мамі. І все сама дізнаюся. Потрібно трохи терпіння.

— Таке трапляється, люба. Зараз війна, — архімагеса Тіррена взяла Айну за руку. — Головне, що Арейна жива. Зараження темною магією оборотне. Потрібно лише її зловити.

— Але ж це не просто…

— Не просто, але можливо. Не втрачай надію.

— Не буду, — Айна спробувала видавити посмішку.

— А чого твої одногрупники так галасували? Мені здалося чи хтось тебе кривдив?

— Вони бояться. Вважають мене заразною, мало не шпигункою темних. А я навіть не бачилася з сестрою після того, як її заразили! Чому так?..

— Ти сама відповіла на своє запитання, Айно. Вони бояться. А страх породжує тривожність, паніку, необдумані вчинки. Коли людина боїться, вона перестає раціонально мислити і піддається паніці, дозволяє страху зжерти її здоровий глузд. Нічого тут не вдієш. Сама знаєш, які забобони у людей щодо темних магів.

— І що мені тепер робити?

— Ігнорувати. Ти знаєш правду, я знаю правду. І навіть Кетта знає правду, — архімагеса хмикнула і трохи посміхнулася, дивлячись на мене. — Ось що головне. Нехай інші думають, що хочуть, але перед собою ти чиста і тільки це має значення. Якщо тебе почнуть ображати фізично, тоді доповідай мені. Я вживу заходів. А зі словесними нападками тобі доведеться впоратися самостійно. Адже ти доросла дівчина.

— Так, звичайно, дякую вам за підтримку, архімагесо Тіррено.

— От і чудово. Значить, розібралися з усім. Можеш сьогодні не ходити на заняття. Якщо треба додому сходити — сходи.

— Ні, мама сказала не приходити додому, бо сестра може на мене тепер полювати і тут мені безпечніше.

— Я з нею згодна. Тут я про тебе подбаю. А тепер можете бути вільними. Кетто, проведи Айну до її кімнати, а потім повертайся до занять. Тобі я відгулу не давала.

Я тільки пирхнула від її зауваження. Можна подумати, що я розраховувала на відгул! Я відвела Айну в її кімнату і збиралася все ж таки вирушити на заняття, але вона мене зупинила.

— Посидь зі мною трохи, Кетто. Ти все одно вже запізнилася на заняття по рунах.

Я залишилася з Айною в кімнаті і добрих півгодини ми сиділи мовчки, обіймаючись. Айні не потрібні були слова підтримки, їй потрібна була моя присутність, і я була з нею поруч стільки, скільки їй знадобилося.