Розділ 9.3

Після розмови з архімагесою я одразу пішла до Дема. Незважаючи на те, що була вже 10-а вечора, він усе ще сидів у залі бібліотеки. Декілька студентів писали реферати за столами і він не міг залишити їх без нагляду.

— Ти знав, що зробив маг Кадвалар зі своїм другом? — я потягла Дема до кінця бібліотеки, де на всю стіну розташувалися панорамні вікна з квітковими горщиками перед ними. — Усю справжню історію?

— Знав.

— Він тобі розповів чи твоя бабуся?

— Бабуся розповіла, коли дізналася, що я з ним почав займатися, а потім я запитав у нього і він підтвердив її історію.

— І тебе це не відштовхнуло? — я здивувалась. Дем так спокійно говорив про це, ніби нічого незвичайного не було в тому, щоб використовувати друзів для ризикованих експериментів.

— Ні. Я, звичайно, не схвалюю його методи, але людям властиво помилятися.

— А якби він запропонував тобі взяти участь в одному з його експериментів? Ти погодився б? Чи дозволив би використовувати себе для науки?

— Що за нісенітниці, Кетто? — Дем притиснув мені палець до губ, тому що я говорила надто голосно. Але я не могла говорити тихо, мене обурювала поведінка мого викладача. — Ти кажеш так, ніби маг Кадвалар лише експериментами і займається та регулярно залучає до них своїх студентів.

— Та всяке може бути… — я невпевнено знизала плечима. — Я ж з ним не так давно спілкуюся, як ти.

— А може ти думаєш, що я настільки дурний, що дозволив би себе використати, га, Кетто? — в очах Дема читалося невдоволення. Схоже, його дуже засмутило моє припущення, що він міг приєднатися до експериментів свого вчителя.

— Та всяке може бути… — я не знала, що ще відповісти. Я переживала за Дема, не хотіла, щоб він вляпався в неприємності, а він бачив лише образи у свій бік.

— Тобто ти цілком серйозно думаєш, що я настільки дурний і нерозважливий, що дозволив би себе втягнути в сумнівну авантюру? — тепер уже кричав Дем.

Я стояла мало не плачучи. Ми вперше з Демом сварилися і це було дуже неприємно. Я думала, що ми одне одного розуміємо, у нас немає розбіжностей і ми завжди зможемо спокійно побесідувати та обговорити те, що нас хвилює. Виявилось, що ні.

— Я просто за тебе переживаю… — спробувала я виправдатися.

— Ти вважаєш мене дурнем, Кетто? — Дем узяв мене за плечі й заглянув у вічі. У мене не було сил відвести погляд і я відчувала, як від його претензій мене охоплює холод.

— Ні, — мій голос був схожий на писк миші і я розлютилася на саму себе. А коли я злюсь — я нападаю. Я перейшла на крик. — Я що не можу потурбуватися про тебе?

— Можеш, — Дем продовжував мене свердлити своїм холодним поглядом. — Але ти мене вже добре знаєш і могла б збагнути, що я не з тих людей, хто робить необдумані вчинки.

— Та я просто за тебе переживала! — я відштовхнула Дема від себе і відійшла на два кроки. — А ти шукаєш до чого причепитися! От зараз ти справді поводишься як дурень, Деме!

Я повернулася і пішла до виходу. Мені було начхати, що інші студенти могли чути нашу сварку, мене хвилювало тільки те, що вона була. Я не дивилася назад, але чекала, що Дем побіжить за мною слідом. Тільки він не поспішав. Я вийшла з бібліотеки, голосно грюкнувши дверима, і притулилася до стіни.

Хвилина… Дві… П'ять…

Він що не побіжить за мною?

Мені це точно не подобалося. Я такого від Дема не чекала.