Розділ 8.2

Ніда домовилася з Івером зустрітися за дві години і стільки ж погуляти разом. Ми сіли разом обідати і Нейд як завжди почав вередувати: він не хотів їсти суп і вимагав одразу пирога.

— Не з'їси хоча б півтарілки супу — не отримаєш пирога, — Ніда була непохитна.

— Але тут і овочевий пиріг є, — заперечив Нейд. — Він цілком підходить на роль обіду. Він же несолодкий.

Поки ми з Нідою балакали в саду, Дем примудрився приготувати аж два пирога: овочевий та яблучний. Нейд бігав навколо нього в захваті, випрошуючи відразу великий шматок і навіть мені хотілося здатися, але якщо Ніда вирішила нагодувати брата супом, вона не відступиться.

— Ні, ти спочатку з'їж суп. Можеш вприкуску з овочевим пирогом замість хліба, але без супу ніяк.

— Я не люблю мамин суп, — насупився малюк. — Він несмачний.

— А якщо я скажу, що додав у суп твоєї мами дещо цікаве і тепер він став набагато смачнішим? — Дем підморгнув Нейду.

— Правда? — здивувався малюк.

— А ти спробуй і дізнаєшся.

— Гаразд, давай, але тільки півтарілки!

Поки Ніда наливала всім суп, я тихо спитала Дема:

— Ти справді щось додав до супу?

— Звичайно! Хіба я став би обманювати дитину?

— Але навіщо?

— Спробував і зрозумів: він ніякий. Найпростіший суп, та ще й приготований поспіхом, навіть картопля трохи недоварилася. Не дивно, що Нейд його їсти не хоче.

— Мама Ніди не надто багато часу приділяє приготуванню їжі та робить здебільшого прості страви. Це моя мама любить смачно готувати.

Скептично поглядаючи на суп та Нейда, Ніда сіла за стіл. Нейд з цікавістю понюхав суп, потім обережно скуштував. Задоволена посмішка одразу розпливлася на дитячому личку.

— От такий суп можна і з'їсти!

Ми всі дружно засміялися.

— Здається, Нейд так погано їсть, бо твоя мама не вміє готувати, — зауважила я після того, як Нейд з'їв усю порцію і попросив добавки.

— А навіщо їсти несмачне? — відповів Нейд, набиваючи рота яблучним пирогом.

— От і я так само думаю, — посміхнувся Дем.

Після того, як Ніда пішла на побачення, ми втрьох розташувалися на килимі у вітальні — Дем знайшов у книжковій шафі великий довідник із сузір'ями і почав розповідати Нейду про зірки. Я ж взялася за малювання. Спочатку мені ідея Дема здалася безглуздою — яке діло шестирічній дитині до сузір'їв у небі? Але Дем не просто показував, які є сузір'я та пояснював, де їх знайти в небі, а ще й розповідав дивовижні легенди про походження сузір'їв. Наскільки я була байдужа до зірок — і то заслухалася. Нейд сидів тихо, що взагалі дивно, і уважно слухав Дема. Він справді добре ладнав із дітьми.

— А ти покажеш мені всі ці зірки на небі, Деме? — спитав Нейд.

— Покажу. Тільки треба дочекатися темряви.

— Я знаю! Вдень зірок немає.

— Вони завжди є, просто вдень їх не видно через яскраве сонячне світло.

— Ааа, — Нейд закивав головою. — Ось воно як виявляється. Кет, — він заглянув у мій блокнот для малювання, — а намалюй зірки. Дивитимемося на них вдень, доки вечірні не з'являться.

Довелося мені малювати краєвид із зоряним небом, аби Нейд і далі сидів спокійно і слухав історії Дема. Я зробила простенький малюнок і вирвала листок із блокнота, вручивши Нейду. Він одразу причепив його на стіну, радіючи своїм зіркам.

День плавно перетікав у вечір, минуло вже 3 години з того часу, як Ніда втікла на побачення, а вона все не поверталася. Ні в неї, ні в Івера не було особистого кристала зв'язку — вони були дорогі і носили їх зазвичай дорослі, які постійно перебували в роз'їздах чи небезпечних місцях. Такі кристали робили як прикраси — невеликий кристал у вигляді підвіски, браслета чи каблучки, щоб їх зручно було носити. Вони заряджалися від звичайних домашніх кристалів і їхня магія швидко витрачалася, так що використовувати їх для розваг було непрактично. Тим не менш, у ситуаціях, коли хтось довго не повертається, а над світом нависла загроза темних атак, то хочеться, щоб особисті кристали мали всі.

Коли почало темніти, ми втрьох вийшли з чашками гарячого шоколаду надвір — Дем показувати Нейду зірки, а я виглядати Ніду. На вечерю ми збиралися додому до батьків Дема — він уже зателефонував мамі і попросив щось приготувати.

Небо ставало все темнішим, зірки яскравішими, а Ніда все не поверталася. Нарешті, біля воріт я помітила високу постать і вже збиралася з полегшенням видихнути, але то виявилася тітонька Каомі — мама Ніди. Ми знали батьків одна одної з самого дитинства, тому ніколи не зверталися до них офіційно «маера», а по-простому — «тітка», «дядько».

— О, Кетто, привіт! — тітка Каомі мені радісно замахала. — Ти прийшла допомагати Ніді доглядати Нейда?

— Добрий вечір, тітонько Каомі! Так, ми тут розважаємось.

— А це твій хлопець? — вона кивнула у бік Дема.

— Так.

— Дем Лютем, — Дем одразу ж підійшов до тітки Каомі і представився сам.

— Ти родич архімагеси Тіррени? — тітка Каомі виглядала здивованою.

— Я її онук.

— Ну ти даєш, Кетто! — посміхнулася вона і спробувала зловити Нейда, щоб поцілувати в щічку, але той спритно ухилявся від материнських ласок. Хлопчисько — що з нього взяти? — А де ж Ніда? — тітка Каомі, нарешті, помітила відсутність своєї дочки.

Я занервувала. Сказати правду чи щось вигадати? Ніді добряче влетить за те, що на мене сплавила Нейда, а сама втекла на побачення, ще й по темряві гуляє. Тітка Каомі страшенно не любить брехні, але й підставляти Ніду мені не хотілося — вона потім довго ображатиметься. Поки я збиралася з думками, на галявині перед воротами з'явилася з особистого порталу Ніда, мало не зіткнувшись із нами.

— Так-так-так, — тітка Каомі погрозливо замахала пальцем. — І де це вас носить, маеро Братнід?

Ну все, зараз буде скандал. Коли тітка Каомі називає Ніду повним ім'ям і з офіційною приставкою — вона дуже зла.

— Я буквально на півгодини вибігла, мамо, — намагалася виправдатися Ніда. — Мені треба було зустрітися з одним знайомим, це для навчання. Він мені допомагав із рефератом із захисту від темної магії.