Розділ 7.4

Через загрозу темних магів усі наші заняття в академії тим чи іншим чином їх стосувалися. Нас насамперед навчали тому, що може бути корисним у боротьбі з темними. Я так втомлювалася від лекцій та практичних занять з бойової магії, що не могла дочекатися п'ятниці. Знайомство батьків із Демом мене не лякало, я була впевнена, що він їм сподобається.

З академії ми пішли тільки о 5 вечора, тому що Дему потрібно було допрацювати, та й поспішати сенсу не було: тато працював до 6, а мама напевно ще не встигла приготувати вечерю. Ми йшли пішки — порталу, який би перемістив нас від академії до дому, не було. Той, яким користувався Дем, щоб дістатися до себе, знаходився за 15 хвилин ходьби від академії і стільки ж від нього йти до мого будинку. Інших порталів поблизу не було. Дем спочатку запропонував мені відкрити власний портал, але мені хотілося трохи пройтися. Поки що біля академії все було тихо, тому ми використовували будь-яку нагоду для прогулянок.

Як я й передбачала, мама ще клопоталася на кухні, а тато був на роботі, коли ми прийшли. Дем відразу ж кинувся допомагати мамі з вечерею, чим заслужив великий плюс на свою користь.

— Кетта тільки діду з приготуванням алкоголю допомагає, а мені на кухні — ніколи, — зітхала мама.

— Я взагалі-то посуд мию, — обурилася я.

— Раз на тиждень? — пирхнула мама.

— Я ж не винна, що навчаюсь в академії.

— Ти ж говорила, що будеш більше дома проводити час, ніж у гуртожитку.

— В академії зараз надійніше, — навела я найвагоміший аргумент.

Мама ще щось бурчала, але я не чула — пішла до кімнати бабусі з дідусем. Вони днями повернулися зі свого будиночка у горах, де любили проводити літо, і тепер мешкали з нами. Зазвичай бабуся з дідусем засиджувалися у своїх горах до самих холодів, але через загрозу темних вирішили якнайшвидше повернутися, навіть незважаючи на те, що будиночок їх був на півночі.

— Як же я давно тебе не бачила, люба! — бабуся Ліадайн міцно стиснула мене в своїх обіймах. У свої 61 вона була досить активною та життєдіяльною жінкою — вирощувала трави для зілля та багато ходила пішки. Бабуся вважала, що у русі життя. Назвати її старою навіть язик не повертався. — Зовсім ти схудла у своїй академії. Щоки де? Там що так погано годують? Ось як прийду і все висловлю Тіррені — буде знати, як мою онуку голодом морити.

Бабуся як завжди затягнула стару пісню: на її погляд я була надто худою.

— У їдальні добре годують, не хвилюйся, бабуню, — поспішила я її запевнити. — Просто я багато займаюся бойовою магією, тому така худа. І багато вчуся. Не завжди встигаю поїсти. Архімагеса Тіррена тут ні до чого, чесно-чесно!

З бабусі станеться піти зі скаргою до нашого ректора. Вона цілком може таке утнути. З архімагесою Тірреною бабуся знайома ще з дитинства: старша сестра бабусі, Корадайн, товаришує з архімагесою ще зі школи. Як любить говорити бабуся «я знала Тіррену ще коли вона була Радані, а не Лютем». Для неї архімагеса Тіррена не грізний бойовий маг і не суворий ректор академії Мірравель, а лише подружка її сестри.

— Дивися мені, Кетто!

— Ходімо у вітальню, я вас познайомлю зі своїм хлопцем, — готова посперечатися, бабуся дуже здивується, що мій хлопець онук архімагеси Тіррени. — Я покликала його на вечерю.

— А я думаю, чого це твоя мамка так розійшлася на кухні, — хмикнув дід. — За таке діло треба випити. По лимонній настоянці, так, Кетто?

— Звісно, дідусю! — посміхнулася я. Яка ж вечеря без лимонної настоянки, ну справді?

Коли я зайшла у вітальню з бабусею та дідусем, то виявила, що тато вже прийшов із роботи. Він переказував Дему останні новини про атаки темних, поки мама накривала на стіл. От я нетямуща, треба було дочекатися тата і самій йому представити свого хлопця. Ну, у мене залишилася ще бабуся з дідусем.

— Це мій хлопець Дем Лютем, — я дивилася на бабусю Ліадайн, чекаючи на її реакцію.

Кілька секунд бабуся дивилася на Дема хитро примружившись, а потім засміялася.

— Ні, ці Лютеми мене все життя переслідують, та що ж таке! — бабуся підійшла до Дема і, уважно розглянувши його, поплескала по плечу. — Не дуже ти на бабцю схожий, тільки очима. І виріс он як з того часу, як я тебе бачила. Вище мене!

— Ви знайомі?! — витріщилася я на бабусю. Вона мені ніколи не розповідала, що знала онука архімагеси, та й Дем мені не казав, що знайомий з моєю бабусею.

— Ай, бачила його кілька разів, коли він ще пішки під стіл ходив. Дем мене, мабуть, і не пам'ятає. Не пам'ятаєш? — бабуся знову примружилася. Із зором у неї все добре було, але вона завжди мружилася, коли хотіла щось розглянути чи розвідати.

— Не пам'ятаю, — Дем заперечливо похитав головою.

— Тобі тоді років 3 чи 4 було.

— Так, добре, — перервала нашу бесіду мама. — Сідайте за стіл, вечеря холоне.

Мама як завжди з вечерею не те що постаралася, навіть перестаралася — готування було її пристрастю, не меншою, ніж у Дема. На вихідних вона завжди нас радувала всілякими смаколиками, а на свята стіл ледь не ломився від численних страв.

— Ти їж, Кетто, насипай побільше, — бабуся все ніяк не могла заспокоїтися. — А то худа, як палка для рибалки.

Мені захотілося сховатись під стіл. Бабуся Ліадайн славилася своїми дурними виразами і всілякими дотепами, а «палка для рибалки» на адресу худої людини для неї було улюбленим порівнянням. Говорити «вудочка» їй здавалося неколоритним. Я часто відчувала збентеження через бабусиної манери висловлюватися. Я сподівалася, що хоч сьогодні вона поводитиметься стриманіше, але бабуся безумовно була в ударі. Вона добряче розвеселилася від того, що я зустрічаюся з онуком архімагеси Тіррени.

— Так вона добре їсть, ви самі подивіться, маера Ліадайн, — Дем спробував мене захистити. — Просто Кетта дуже активна.

— Так, звичайно, знаю я вас, молодих. Сама такою була, — кивнула бабуся Ліадайн. — Гуляєте вночі під зірками, цілуєтеся там, а про їжу зовсім не думаєте. Потім у вихідні у батьків від'їдаєтеся за весь тиждень.