Розділ 7.3

До вечері я прокинулася з великими труднощами. Неохоче попленталася в душ, щоб освіжитися, переодяглася і спустилася в їдальню. Дем саме вибирав, що поїсти, тому я одразу ж підійшла до нього.

— Після вечері йду до тебе, треба реферат писати, — я посміхалася. Звичайно, не реферат мене радував, а можливість провести час у компанії коханого.

— Тоді бери свою тарілку і підемо одразу до бібліотеки, — запропонував Дем. — Чого тут сидіти?

— А ми нікому не заважатимемо?

— Я тебе благаю, Кетто, кому ми там заважатимемо? Усі тут вечеряють. Та й у мене там кімната є.

Дем привів мене до своєї кімнатки, яка була в глибині бібліотеки. У нього там було вузьке ліжко, шафа, стіл зі стільцем і крихітне вікно, крізь яке ледве пробивалося світло.

— Значить, тут ти й ночуєш, коли працюєш?

— Так.

— А душ із туалетом?

— Туалет на поверсі поруч із бібліотекою є. А в душ я ходжу до бабусі, — пояснив Дем. — У неї в кабінеті є своя ванна кімната. Адже вона теж часто тут залишається.

— А до тебе сюди хтось заходить? — у моїй голові одразу виникла думка, як можна добре провести вечір.

— Про цю кімнату знає лише бабуся та маера Тігана, але зазирнути сюди може лише бабуся і тільки, якщо їй щось дуже треба буде.

— Тобто ми можемо тут закритися і робити що завгодно? — я дивилася на Дема, лукаво примружившись, сподіваючись, що він зрозуміє мій натяк.

— Можемо, — посміхаючись, Дем забрав у мене порожню тарілку і поставив на стіл.

— Тоді чому ми досі не зачинились?

Все ще посміхаючись, Дем підійшов до дверей, закрив їх на клямку, а потім наклав замикаючу руну для надійності. Повернувшись до мене, він одразу ж згріб мене в обіймах і, поваливши на ліжко, почав жадібно цілувати.

— Вдома у тебе ліжко зручніше, — зауважила я опісля, одягаючись. — Тут твердий матрац і мало місця.

— Ну, воно не розраховане на те, чим ми тут займалися, — посміхаючись, Дем пригладжував мені волосся — схоже, воно добряче розтріпалося.

— Дзеркала в тебе тут нема?

— У шафі, — Дем підвівся з ліжка і відчинив свою шафу: на внутрішній частині дверей висіло невелике дзеркало.

Я уважно вивчила своє відображення: ні, з такою кудлатою головою не можна показуватися на людях.

— Деме, у тебе є щітка для волосся? — нехай Дем і був хлопцем і стрижка в нього була короткою, але не такою, щоб не розчісувати.

Дем дістав з ящика столу дерев'яний гребінець і простяг його мені. Моє волосся складно було розчесати таким, але краще так, ніж взагалі ніяк. Поправивши зачіску, ми вийшли з кімнати — мені необхідно було писати реферат.

— Які книги тобі потрібні, Кей?

— Саме ці й потрібні, — усміхнулася я. — Про Кей. Твій маг Кадвалар дав нам завдання написати про те, як давні герої боролися із темними магами.

— Окрім Кей взагалі-то є й інші герої.

— Звичайно, є. Але я не хочу писати про них.

— Думаю, дуже багато хто захоче писати про Кей. Ти не хочеш здивувати мага Кадвалара іншим вибором?

— Не хочу. Я писатиму про Кей і крапка. Дивно, що ти проти.

— Я не проти, просто рекомендую писати про когось менш популярного. Викладачі цінують, коли студенти беруться за менш відомі матеріали.

— Думаю, я й так справила враження на Кадвалара, а писати про інших мені не хочеться. До того ж, я не збираюся надалі вивчати захист від темної магії більш поглиблено.

— Як знаєш, — кивнув Дем і пішов шукати для мене книги.

Поки я на нього чекала, до бібліотеки зайшло ще кілька людей — у тому числі й троє моїх одногрупників. Звичайно, з тієї ж причини, що і я. Одна з них, Айна Толені, теж хотіла писати про Кей, і я вирішила поділитися з нею книгами. Ми розділили з нею інформацію так, щоб у нас вийшли різні реферати, доповнивши текст взаємодією Кеттілії Йодарі з іншими древніми героями — кожна з нас обрала свого додаткового. Так ми і реферати покращили, і написали різне.

Під час роботи ми з Айною розговорились. Виявилося, що її старша сестра цього року почала працювати у відділі міського захисту саме під керівництвом мого батька. Айна журилася про те, як сестрі не пощастило в перший рік служби потрапити на підвищену активність темних магів, вона переживала, що сестра недостатньо досвідчена, щоб протистояти злу.

— Мій тато завжди уважний до своїх підлеглих, — я спробувала заспокоїти Айну. — У самий епіцентр подій він новачків не кидає.

— Я все одно не можу спати спокійно.

— Хочеш, я можу приготувати тобі гарне снодійне зілля?

— Та я сама непогано їх варю, але тривоги все одно не проходять. Мені сни погані сняться, від жахів зілля не рятують, — зітхнула Айна.

— Ти теж цікавишся зіллєварінням?

— Так. Тільки я не визначилася, чи хочу я відкрити свою крамничку в майбутньому чи навчати студентів. Мені і те, й інше цікаво.

— Я точно навчати не хочу, — викладацька діяльність мене ніколи не захоплювала. — Хочу подорожувати Муірном та іншими світами, збираючи трави та інші інгредієнти, створювати нові зілля, покращувати старі та продавати їх торговцям. Свою крамницю не хочу.

— Мандрівний зіллєвар? — Айна вперше за вечір видавила з себе посмішку. — Романтично. Але не для мене. Я люблю стабільність і я страшенна домосідка. Ми з сестрою такі різні, — посмішка Айни відразу погасла, щойно вона згадала про сестру. — Вона активна, гаряча, любить пригоди, а я — домашня дівчинка. Але ми дуже любимо одна одну.

— А я одна в сім'ї. Але Ніда мені як рідна сестра, ми дружимо мало не з народження.

— Це та висока дівчина з довгим темним волоссям, з якою ти постійно ходиш разом?

— Так, як ельфійка із гномом, — засміялася я. — У школі нас саме так і називали, я тоді ще нижчою була.

— Дивне порівняння з огляду на те, що у нас немає таких рас.

— Ти ж знаєш, як усі люблять Соммерінд.

— Так, тільки там мало хто бував. Я ось жодного разу. А ти, Кетто?

— Теж ні, але дуже хочу.