Розділ 6.3

Архімагеса Тіррена пішла, а Ніда відразу ж повернулася до мене.

— Кей? — звичайно, Ніда хитро усміхнулася.

— Їй подобається мене дражнити, — тихо відповіла я, сподіваючись, що архімагеса мене не почула.

Я засмутилася. Перспектива розлуки з Демом мене лякала, але як бути? Чи зможу я переконати вчителя Дема прийти до нашої академії? Очевидно, він не дуже хоче викладати, якщо його вмовляти треба.

— Ой, та не хвилюйся, Кетто, — підбадьорила мене Ніда, коли я висловила їй свої сумніви. — Архімагеса просто погрожує. Невже для свого онука вона не зробить поблажок?

— Братнід Фатарі! — над нашими головами пролунав гучний голос архімагеси Тіррени та так, що я навіть здригнулася від несподіванки. — Я нікому не роблю поблажок. Честь академії для мене понад усе. А тобі слід було б переконатися, що того, кого ти обговорюєш, немає поруч, перш ніж починати говорити.

Ніда не втрималася, щоб закотити очі. Вона завжди так робила, коли її вичитували чи була чимось незадоволена.

— Я Ніда, а не Братнід, — Ніда терпіти не могла своє повне ім'я і постійно нагадувала всім, як її треба називати.

— Та невже? А в документах ти значишся як Братнід, — архімагеса Тіррена насупилася.

— Мені не подобається це ім'я.

— А мені не подобається, коли мене за спиною обговорюють, — архімагеса Тіррена навіть стукнула своїм посохом по підлозі від обурення. — Втім, чого я дивуюсь? Ти вся в батька! Той ще розбишака був.

Я смикнула Ніду за рукав і шикнула на неї, щоб та припинила сперечатися з архімагесою і та одразу ж пішла, похитуючи головою від обурення. Коли архімагеса Тіррена достатньо віддалилася від нас, Ніда тихо пробурчала:

— То вона через мого батька на мене насідає? І як тільки пам'ятає, хто в неї навчався 20 років тому?

— Мого вона теж пам'ятає, тільки про нього відгукується як про найкращого студента. А твій тато справді той ще жартівник. Напевно, у студентські роки він витворяв всякого.

— На те вона й молодість, щоб чудити, — знизала плечима Ніда. — Гаразд, я побігла на пари. Де зустрінемося? В їдальні?

— Так, поїмо і підемо до вчителя Дема.

На обід ми вперше сіли разом за один столик. Зазвичай Ніда їла разом зі своїми подругами, а я приєднувалася до неї тільки коли Дем обідав у бібліотеці. Але зараз нам треба було обговорити нашу спільну прогулянку.

— А якщо раптом по дорозі на нас нападуть темні, ти нас обох захистиш чи тільки Кетту? — зовсім не бентежачись, спитала в лоба Ніда. Прямолінійність — у цьому вся вона.

— Ніда! — обурилася я.

— Що? Мені треба знати, розраховувати лише на себе чи ні.

— Звичайно, обох, — відповів Дем, нітрохи не образившись на прямоту Ніди. — Але я не думаю, що ми зустрінемо їх. Насамперед темні маги атакують відділення міського захисту, а біля порталів вони не чатують.

— Ніда дуже любить негативити, — спробувала я виправдати подругу, щоб якось згладити враження від її прямоти. Я дуже хотіла, щоб вони потоваришували.

— Ні. Просто вважаю за краще прорахувати будь-які можливі варіанти, щоб бути в бойовій готовності. Тільки й всього.

Після обіду ми втрьох одразу вирушили до порталів. Переодягнутися з Нідою ми встигли ще до обіду. Перемістившись на західну околицю міста, ми йшли протягом 10 хвилин, поки не опинилися біля будинку вчителя Дема. Ніякі темні маги нам, на щастя, на шляху не зустрілися.

Будинок вчителя Дема розташовувався практично на березі озера — двоповерховий маєток з темного каменю, увитий плющем та виноградною лозою. Ідучи до вхідних дверей, ми з цікавістю розглядали чудернацькі клумби та різьблені дерев'яні скульптури в саду. Будинок Кадвалара Павадані не нагадував жодного іншого, він був унікальним у своєму роді. Він сам сидів у затишному кріслі-гойдалці неподалік ґанку і пив щось із чашки.

— О, та ти з дівчатами, Деме! — господар будинку широко посміхнувся, ледве нас побачив і, відставивши чашку на столик, підійшов до нас. — Невже привів нових учениць?

— Ну, що ви, магу Кадваларе, вони студентки моєї бабусі. Це моя дівчина Кетта, — Дем показав на мене, — а це її подруга Ніда. Я взяв їх за компанію. Ми хотіли трохи біля озера посидіти, бо в інших місцях небезпечно. Ви ж чули про напади темних магів?

— Звісно, чув, — кивнув Кадвалар Павадані. — Дівчата, ви проходьте до озера через задні двері, — він показав у бік дальнього коридору, — а ми з Демом почекаємо ще одного мого учня, подивимося їхні роботи і приєднаємося до вас за півгодини.

— Тоді пиріг краще залишити тут, — посміхнувся Дем. — Бо, боюся, вони нам нічого не залишать.

Ніда одразу ж надулася, а я засміялася. Потягнувши подругу у вказаному напрямку, ми знову вийшли в сад і попрямували до озера — воно було буквально за дві хвилини від будинку. Розстеливши на березі взятий Демом плед, ми зручно влаштувалися і я розповіла Ніді про свої вражаючі вихідні.