Розділ 5.2

— Доброго ранку, архімагесо Тіррено! — просто привіталася я, чекаючи, коли Дем усе пояснить.

— Кетта — моя дівчина, бабусю.

— З усіх можливих дівчат ти вибрав найбільший головний біль, Деме… — похитала головою архімагеса Тіррена, але в куточках її губ я помітила хитрувату посмішку.

— Чого це я головний біль? — я демонстративно насупилась. Нехай архімагесса і кепкувала з мене, але промовчати я все одно не могла.

— А хіба я не права? — брови архімагеси здійнялися вгору, вона по-дівочому хихикнула, а потім несподівано для всіх голосно розреготалася, та так, що якась дрібна пташка з переляку злетіла з гілки.

— Можливо, вона для тебе така, а для мене — ні, — захистив мене Дем.

— Гаразд, давайте полювати на лісовушок, — архімагеса Тіррена припинила сміятися, але посмішка так і залишилася на її тонких старечих губах. — Кетто, ти знаєш, як виглядають лісовушки?

— Звичайно, знаю! — я навіть обурилася. Невже архімагеса всерйоз думає, що їх хтось може не знати? — Я ж зіллям цікавлюся, трави в лісі з дитинства збираю.

— А як ловити їх знаєш?

— Ні, але знаю, як відганяти, щоб не зашкодити.

Незважаючи на те, що лісовушки пакостили людям, їх вбивство без крайньої потреби не віталося. Вони оберігали ліс від темної магії, дбали про рослини — були наче лісові духи, тільки в тілі.

— Спіймати лісовушку просто, потрібна тільки спритність та уважність, — архімагеса Тіррена більше не посміхалася, вона завжди ставала серйозною, коли щось пояснювала. — Вони хитрі істоти і відчувають магію здалеку, тож діяти треба швидко. Бачиш лісовушку — накладаєш заклинання або руну заспокоєння, потім коротку паралізацію, а потім уже креслиш навколо лісовушки руну пастки. Знову паралізація і тільки після цього можна помістити її в зачаровану клітку, — архімагеса вказала на шість невеликих кліток, що стояли під деревом. — Тобі знайомі всі ці руни та заклинання, Кетто?

— Із паралізацією я знайома. Заклинання заспокоєння я знаю, але воно не завжди спрацьовує чомусь. А ось руну пастки не знаю. Точніше, деякі пастки я знаю, але такі, щоби когось утримували всередині — ні.

— Для заклинання заспокоєння потрібно самій бути спокійною, — пояснила мені архімагеса Тіррена. — У тебе з цим явні проблеми, ти надто емоційна, Кетто. Краще використовуй руну. Вона завжди працює. Ось дивись.

Архімагеса Тіррена намалювала в повітрі вказівним пальцем коло проти годинникової стрілки, а потім розкрила долоню і трохи махнула нею вперед, наче щось штовхала.

— Так виглядає руна заспокоєння. Запам'ятала? — спитала архімагесса. Я ствердно кивнула. Руна була простою. — Подумки чи вголос можеш вимовити «заспокойся» чи «спокій», аби підсилити її. Руна чудово працює на дітях, дорослих з дуже слабким запасом магії та на магічних створіннях, але не на людині зі звичайним рівнем магії. Той, на кого направиш руну, перестає метатися, нервувати і розгублено завмирає на місці, не нападаючи і не блокуючи твою магію. Проте цим істоту не зупиниш, після потрібна паралізація.

— А чому одразу не застосувати паралізацію?

— Можеш спробувати одразу, — усміхнулася архімагесса, — і зразу зрозумієш, як безглуздо ти вчинила. Я ж сказала, що лісовушки чутливі до магії, тому щоб застосувати на них серйозне заклинання або навіть атакувати, потрібна або нереальна спритність, або удача, або руна заспокоєння. Ти ж знаєш, що при накресленні руни від руки магія виходить із тебе в останній момент?

— Знаю.

— А коли готуєш заклинання, то спочатку прикликаєш магію, а вже потім трансформуєш її на те, що тобі потрібно?

— Звісно, знаю, — кивнула я. Архімагеса мене що за ідіотку тримає? Цьому нас ще у школі вчать.

— Так ось, лісовушки — не надто розумні істоти, тому прості рухи рукою вони не сприймають як загрозу. А ось магію відчувають. Тому зупинити їх можна лише руною, а далі вже застосовувати заклинання. Зрозуміло?

— Цілком.

— Зараз я тобі намалюю руну пастки і підемо полювати.

Архімагеса Тіррена намалювала на аркуші паперу принцип малювання руни пастки і показала, як її запечатати. Руна пастки була досить складною, такі зазвичай вивчали на другому-третьому курсі, тому що в ній крім накреслення рукою входило малювання символів палицею або посохом на землі, що передбачало наявність або зачарованого посоху, як у архімагеси, або ж безпосереднього зачарування якої-небудь палиці.

— Найкраще мати свій посох чи жезл, — архімагеса Тіррена постукала своїм посохом по землі. — Але завжди можна створити тимчасовий жезл з будь-якої палиці, просто наповнивши її невеликою кількістю своєї магії. Ти, мабуть, це не вмієш, так?

— Ні, — я похитала головою. Зачарування не входило ні до шкільної програми, ні до кола моїх інтересів. Це Ніда ним захоплювалася, а я повністю поринула виключно в зіллєваріння.

— Я для неї зачарую, ба, так швидше буде, — Дем підібрав з землі палицю і взявся над нею чаклувати. Через кілька хвилин він мені вже простягнув імпровізований жезл із соснової гілки. — Ось, тримай, Кей.

— Кей? — хмикнула архімагесса.

— Так, мені ім'я Кетта нагадало про Кеттілію Йодарі, — посміхнувся Дем.

— Ох, Деме… — архімагеса Тіррена ледве стримувалась, щоб знову не розреготатися. Ну, ніякої в ній романтики нема! Відразу видно — старий бойовий маг. Не вистачало ще, щоб вона з мене кепкувала через це ім'я.

— Давайте вже підемо полювати на лісовушок, — я прийняла серйозний вигляд, хоча з жезлом з гілки виглядала напевне кумедно. — Дема ще реферат чекає.

— Тоді приступимо, — губи архімагеси Тіррени так і кривилися в посмішці і, не втримавшись, вона додала: — Кей.

О боги, здається, тепер і вона мене так зватиме! Я з архімагесою явно не занудьгую на заняттях після того, як вона дізналася, що я дівчина її онука.