Розділ 1.1

Після школи я навіть не мала сумнівів, до якої академії вступати — тільки до Мірравеля, головної академії міста, названої на честь нього ж. По-перше, там була найкраща викладачка із зіллєварінню, Марева Талані. А по-друге, там вже навчалася Ніда.

З Нідою ми товаришували мало не з пелюшок. Я навіть не пам'ятаю того часу, коли я з нею не дружила. Ніда теж погано пам'ятає наше знайомство, хоч вона і старша за мене на два роки. Ми разом пройшли через усе, в тому числі, няньчили її молодшого братика, який зненацька з'явився, коли Ніді було вже 14.

Усі мої рідні підтримували мій вибір, адже вони були раді, що я не поїду з міста. Єдина людина, яка намагалася мене відмовити від вступу до Мірравеля — Рейден, мій хлопець, тепер уже колишній. Він збирався вступати до академії Торра, що в Рігарані, а я зовсім не хотіла їхати в інше місто. Я б могла ще подумати на рахунок академії Міад, вона готувала цілителів і там був хороший курс зіллєваріння, але не такий як у архімагеси Мареви. Я була її пристрасною шанувальницею. Вона стільки нових зіль створила сама і безліч старих покращила! Вчитися в неї — велика честь і моя найпотаємніша мрія. Жоден хлопець не вартий того, щоб заради нього занапастити мрію всього свого життя. Я бачила себе тільки зіллєваром. Цілитель з мене був ніякий, а займатися виключно цілющими зіллями мені було не цікаво. Так що безглуздо було навіть дивитися у бік Міада, не кажучи вже про решту академій. Тільки Мірравель, тільки архімагеса Марева!

Одразу після мого вступу Ніда домовилася, щоб мене поселили з нею, хоча зазвичай разом селили студентів одного року і з однієї групи. Але іноді робили винятки для друзів. Тим більше, я не планувала жити в гуртожитку постійно — мій будинок знаходився за півгодини ходи від академії. Ніда жила на околиці, їй було довше добиратися, тож вона їздила додому лише на вихідні та свята.

Перша половина дня у новому навчальному році була для знайомства та вітальної промови ректора, тому через півгодини ми вже були вільні та надані самі собі на дві години. Кинувши речі, ми з Нідою вирушили до бібліотеки. Нам обом потрібно було одержати книги до нового навчального року. Ми зайшли в бібліотеку, говорячи про всілякі нісенітниці, але тільки мої очі зустрілися з очима бібліотекаря, як я застигла. Ніді довелося мене смикнути.

Не чуючи її, я машинально дійшла до стійки і продовжувала витріщатися на бібліотекаря, поки Ніда показувала йому свій список книг. Покінчивши з нею, він звернувся до мене:

— Ви першокурсниця? Скажіть своє ім'я, щоб я вніс вас до картотеки.

Ніді довелося штовхнути мене в бік, щоб я прийшла до тями.

— Кетта Віралані, — прошепотіла я.

— Майже як Кеттілія, — бібліотекар посміхнувся мені і я відчула, що земля йде з-під ніг.

Кеттілія Йодарі була нашою легендою, древньою героїнею і в нас багато імен були похідними від її імені. Наприклад, Кетта, як моє, чи Кеттала, Кеттія, Кетталама. Вони завжди були популярні нарівні з Ерією та Ерсою, на честь іншої героїні сказань, і чоловічими Асгорном та його похідними, на честь коханого Кеттілії, і Руадан — ім'ям ще одного героя.

— Ти не казала мені, що у вас такий бібліотекар! — прошепотіла я на вухо подрузі, коли ми вийшли в коридор.

— Він з'явився наприкінці минулого року, коли старий пішов на пенсію. Я думала він ненадовго тут, але виявляється затримався. І такий — це який?

— Гарний... — я продовжувала говорити пошепки.

— Може, він і симпатичний, хоча явно не на мій смак, але ж він набагато старший. Йому, напевно, років під 30.

— І що? У мене від нього мурашки.

— Що, Рейдена вже забула?

— Та ну його. Не хочу згадувати. Егоїстичний придурок. А як звати бібліотекаря?

— Без поняття. У мене не було потреби дізнаватись його ім'я. Хочеш — познайомся сама.

Цілий день я не могла викинути з голови образ бібліотекаря. Хлопець справді був симпатичним — високий, широкоплечий з коротким темно-каштановим волоссям, у яке так і хотілося запустити пальці. А його очі! Яскраво-блакитні, як небо в ясний день, у них хотілося дивитись і дивитися, поки дихаєш. А його трохи повненькі губи, витончено окреслені, так і манили поцілунком. Я любила такі губи, не те що мої, нехай не дуже тонкі, але і не пухкі.

— Де ви загубились, Кетто Віралані? — одночасно з гучним голосом мою руку вище ліктя боляче обпалило. Я забула, що треба було виставити щит.

— Вибачте, архімагесо Тіррено, я трохи замислилась.

— На заняттях з бойової магії не можна мріяти. Потрібно думати лише про техніку бою. Запам'ятайте це, люба!

— Звичайно, ще раз вибачте, — я намагалася не дивитися в її блакитні очі, які з віком не втратили своєї яскравості, бо вони страшенно нагадували мені очі бібліотекаря.

Заняття з бойової магії у нас вела архімагеса Тіррена Лютем, колишній імператорський бойовий маг, а тепер викладач та ректор академії Мірравель. Вона була суворою в навчанні, але як мені казала Ніда, загалом добра і справедлива. Виглядала вона досить ексцентрично — хвилясте руде, як і в мене, тільки довге, волосся її вже сильно припорошило сивиною, але вона не зафарбовувала її, зате додала фіолетових пасм, а руки в каблучках і браслетах були розписані химерними татуюваннями, в основному із зображенням сузір'їв. Архімагесі Тіррені вже виповнилося 69 років, але вона була сповнена сил і запалу. Своїм невисоким ростом і худорлявістю вона могла ввести будь-кого в оману, але коли справа доходила до бою, вона могла перемогти будь-кого. Архімагеса Тіррена володіла чудовими бойовими навичками, мала рідкісну здатність регенерації, що дуже корисно бойовим магам, і володіла сильною магічною енергією, що дозволяло їй вести довгий бій без перепочинку. Вчитися у неї вважалося великою честю і нехай я не збиралася йти в бойові маги, знання та навички, отримані в неї, мені могли стати в нагоді в майбутньому.

Після закінчення заняття архімагеса Тіррена підійшла до мене. Я думала, що вона збирається зробити мені догану за неуважність, але вона лише порекомендувала мені додатковий підручник з бойової магії. Ось і привід повернутися до бібліотеки. Тільки спочатку потрібно в лазарет, залікувати опік від вогняної кулі.