Розділ 16.2

Після сніданку ми трохи потренувалися, а потім Нейд пішов у своїх справах. Сказав, що повернеться надвечір.

— Не виходь нікуди з дому. Добре?

— Не буду. Тільки ти купи тоді чогось випити. А то в мами лише лимонний лікер залишився.

— Куплю.

Нейд пішов, а я взялася за малювання. Серед маминих фотографій я знайшла просто неймовірну площу з фонтаном — світлі будівлі в ельфійському стилі, квіти й дерева навколо. На звороті був підпис: «Соммерінд, Ермаль, 1684 рік». Той самий рік, що і на тій фотографії, де вони з Демом разом. Мабуть, тоді вони багато фото зробили. Я з усмішкою подивилася на рік — досі не могла звикнути, що тут він геть інший. До назв місяців теж ніяк не могла звикнути, хоча вони мені подобалися. Місяць Тавера звучало набагато красивіше, ніж грудень. І хоч всі місяці тут називалися за богами, в яких я поки  що не надто розбиралася, але я прийняла ці зміни.

Я так захопилася малюванням, що не відразу почула стук в двері. Лише коли він посилився, я здригнулася і перевела погляд на годинник. Всього п’ята вечора. А Нейд казав, що прийде ближче до сьомої. Я встала з-за стола і обережно підійшла до дверей. Визирнула у вікно — на ґанку стояла незнайома дівчина, на вигляд трохи молодша за Нейда. В руках вона тримала паперовий пакетик. Я напружилася. Якась його знайома? З Нейдом щось сталося?

Я злегка прочинила двері, запускаючи в дім морозне повітря. Побачивши мене, вона на мить розгубилася, а тоді усміхнулася.

— Ти дочка Кетти? — спитала вона.

— Так. Ліадайн. А ти?

Тривога, яка ще мить тому мене охопила, трохи ослабла. Якщо ця дівчина знає мою маму, то вона щось від неї хотіла. Вона не від Нейда.

— Анісора Морем. Я в сусідньому будинку живу. Твоя мама і моя старша сестра — подруги ще з академії. Можна зайти? Тут холодно дуже.

— Звісно, — я зробила крок вбік і пропустила Анісору всередину.

Тривога повністю зникла. Навряд чи Анісора брехала про сусідство, та й на темного мага вона не була схожа.

— А твоя мама вдома? — спитала вона, зупинившись біля дверей.

— Ні. Відправилась в гори, якісь інгредієнти шукати. Повернеться лише завтра.

— Погано. Мені зілля потрібне. Знову погано почуваюся, а в аптеку нема кого відправити.

Мені стало жаль дівчину. Вона мала такий розгублений вигляд, що мені захотілося хоч якось їй допомогти.

— У мами в лабораторії є купа зіль. Може, ти знайдеш потрібне? Ходімо. Бо я не дуже ще в них розбираюся.

— Ой, дякую, — Анісора скинула черевики і куртку, а тоді простягнула пакетик мені. — Це тобі. Ну або мамі передаси, якщо таке не їси.

Я зазирнула в пакетик — там було свіженьке шоколадне печиво. Я не втрималася і відломила шматочок.

— Дуже смачне. Сама пекла?

— Так. В мене невеличка пекарня є. Настільки люблю це діло, що й на вихідних вдома печу.

— Я теж люблю пекти. Поділишся рецептом? — мені дуже хотілося дізнатися, що саме Анісора поклала в своє печиво. Надто вже смачним воно було — не тільки шоколад, а й якісь прянощі і лимонна цедра.

— О, то Кетта тепер не страждатиме без солодощів? — усміхнулася Анісора. — Поділюся, звісно.

Ми разом спустилися до маминої лабораторії. Анісора швидко відшукала потрібне їй зілля, подякувала мені й пообіцяла завтра занести рецепт. Я ж окинула поглядом свою картину — вона була майже домальована, не вистачало ще трохи деталей. Хотілося домалювати просто зараз, але вечеря сама себе не приготує. Я хотіла спекти для Нейда шоколадний торт, з лохиною і кокосовим кремом. Сьогодні я планувала залізти йому в душу і розібратися в тому, що ж він за людина. А для цього потрібно приготувати те, що Нейду найбільше подобається.

Поставивши бісквіт випікатися, я підготувала крем і ягоди. Коли коржі були готові, розрізала їх, додала всередину лохину, щедро перемазавши її кокосовим кремом, а зверху полила торт шоколадним кремом, посипала тертим шоколадом і прикрасила лохиною і кокосовою стружкою. Торт мав просто неймовірний вигляд — ніби для свята.

Відправивши його в холодильник, я взялася за гриби. Зробила жульєн і вершковий крем-суп з грибами і ковбасками. Нейду таке точно сподобається. Він обожнює гриби.

Час за приготуванням їжі промайнув непомітно. Коли годинникова стрілка перетнула позначку в сім вечора, я почала нетерпляче визирати у вікно. Нейд трохи затримувався і мене це хвилювало. Сподіваюсь, з ним все добре. Після вчорашнього нападу мене не покидала тривога.

Нарешті я побачила його силует у дворі і радісно відчинила двері. Побачивши мене, Нейд прискорив крок і вже за хвилину був у домі.

— Що, скучити встигла? — на обличчі Нейда розквітла хитрувата посмішка.

— Та після вчорашнього хвилююся…

Нейд роззувся, скинув куртку і пройшов на кухню.

— Як бачиш, я живий. Але дуже голодний. Що в нас смачненького є на вечерю?

Дивлячись, як горять очі в Нейда при думці про їжу, я не змогла стримати усмішку. Такого ненажеру ще треба пошукати!

— Грибний суп, жульєн і… — я дістала з холодильника торт і поставила його на стіл перед Нейдом, — шоколадний торт з кокосовим кремом і лохиною!

Нейд примружився, розглядаючи мій кулінарний шедевр.

— А що у нас сьогодні за свято?

Я зависла, адже зовсім не подумала, що треба вигадати якийсь привід. Нейд не повинен здогадатися, що я хочу його задобрити і розслабити, щоб вивідати всі його таємниці. Та вже за мить мені прийшов в голову чудовий привід.

— Ми вчора вижили в битві з темними магами, — радісно оголосила я. — Чим не привід для свята? Це моя перша справжня битва.

— Таке дійсно треба відсвяткувати, — погодився Нейд і дістав з пакету дві великі пляшки. — Як відчував, що ти щось з кокосом будеш робити — купив кокосовий лікер. Кавовий теж сюди добре підійде. Сподіваюсь, вистачить.

— Якщо не вистачить — в нас ще є мамин лимонний лікер, — розсміялася я.

Ми неквапливо повечеряли. Нейд розповів, що він ходив до відділення міського захисту щодо вчорашнього нападу, а потім зайшов до батьків. Я ж розповіла йому про візит Анісори.