Розділ 15.4

Поки чекала Нейда — стало якось сумно. Мама хоч і вибачилася, але виключно тому, що я їй дорікнула. І найобразливішим було не те, що вона не хотіла вибачатись — вона просто не подумала, що настільки сильно мене зачепила. Вона навіть не усвідомила, що за свою поведінку треба вибачитись, ніби це нормально зривати поганий настрій на доньці і реагувати претензіями на турботу.

Я спробувала пограти на гітарі, щоб відволіктися, потім сіла за піаніно — але музика виходила якоюсь сумною і ще більше мене добивала. Хотілося руху, хотілося повеселитись. Може, попросити Нейда про прогулянку?

Коли він прийшов і зняв куртку, я аж очі вирячила від здивування — Нейд був в тому рожевому светрі, який ми з мамою купили для нього і потайки підклали в пакет.

— А казав, що хлопчики не носять рожеве, — захихотіла, розглядаючи його з голови до ніг.

— Вирішив порадувати тебе, коли вже ти так хотіла, щоб я його носив, — усміхнувся Нейд, сідаючи до столу.

Сьогодні я зварила грибний суп-пюре, нафарширувала перці куркою з сиром і шпинатом, спекла домашній хліб з травами і насінням, а на десерт подала меренговий вишневий рулет. Нейд так захоплено все поїдав, ніби тиждень голодував. Я не могла стримати усмішки — мене завжди тішило, коли мої страви були до смаку. Але настрій все одно був не кращий.

Коли ми закінчили вечеряти, я не витримала.

— Нейде, а ходімо до бару?

— Хочеш напитися? — Нейд здійняв брову, уважно мене розглядаючи. — Досі на матір злишся? Не вибачилася?

— Вибачилася, але осад на душі залишився. То що? Покажеш мені місцеві заклади?

Нейд підтиснув губи — він не квапився відповідати. Весь його вигляд казав, що йому не подобається ця ідея, але відмовити мені різко він не хоче.

— Може, нап’ємося вдома? — він з надією подивився на мене, сподіваючись, що я погоджусь на його варіант.

В будь-який інший день я б погодилася, але сьогодні я страшенно хотіла вийти з дому. Я так втомилася постійно сидіти в чотирьох стінах. Я хотіла жити!

— Ні, — рішуче мотнула головою, — хочу в бар.

— Не надто хороша ідея, — Нейд не сказав «ні», але все ще не погодився. А значить в мене був шанс його дотиснути.

— Чому? Невже вечорами в барах сидять темні маги?

— В барах, може, й не сидять, хоча всяке буває, але вечірніми вулицями ходять.

— То я ж буду з тобою. Ти ж найкращий бойовий маг.

Я подивилася в його сині очі з благанням. Невже Нейд зможе опиратися моїм чарам? Невже не піддасться?

— В тверезому стані може й найкращий, — пирхнув він. — А от коли сильно нап’юся…

— А ти сильно не напивайся, — захихотіла я. — Я тебе додому не дотягну.

— Тобто ти збираєшся добряче напитись, а мені доведеться весь вечір цідити один келих пива і дивитись, як ти розважаєшся? Ні, я на таке не підписувався.

Я повільно видихнула, трохи сердячись, але все ж не стримала усмішки. Ну він і впертий! Але я впертіша.

— Та не буду я добряче напиватись. Посидимо години дві, вип’ємо трохи і повернемось. Мені хочеться змінити обстановку. А то тільки дім і академія. А як же справжнє життя?

— Ти не відчепишся, так? — зітхнув Нейд, підводячись з-за столу. — Гаразд, збирайся. Тільки гуляти будемо недовго.

Радіючи своїй маленькій перемозі, я ледь не побігла в спальню — боялася, що Нейд передумає. Швидко перебрала кілька светрів і зупинила свій вибір на ніжно-рожевому, з об’ємними квітами на плечах. Будемо з Нейдом в одній кольоровій гамі. Зробивши легкий макіяж і вдягнувши на палець каблучку з великим рожевим каменем, я випурхнула до вітальні.

— Та ти знущаєшся? — розсміявся Нейд, побачивши мій светр.

— А що таке? — я грайливо підморгнула, підходячи ближче. — Боїшся, що я затьмарю твою красу?

— Боюся, що якщо хтось зі знайомих мене побачить в рожевому светрі й з дівчиною в рожевому, то вирішать, що мене захопили в полон і жорстко маніпулюють. І ніхто не повірить, що я лише нянька.

— Нянька? — я захихотіла. Настрій поволі підіймався вгору. — А я думала — ти мій охоронець.

Нейд хитнув головою, все ще усміхаючись, і я не могла не помітити, з якою цікавістю він ковзнув по моїй фігурі поглядом. Все ж обтислі джинси краще підкреслюють всі вигини, аніж академічна спідниця.

— Ну що, ходімо вже псувати мою репутацію.