Розділ 15.3

Остання пара пройшла жахливо. Мені зробили зауваження через запізнення, за спиною вічно чулися смішки й шпильки, а зосередитись на темі лекції було неможливо — мої думки, ніби шалені, стрибали від мами і до Нейда. І якщо від думок про маму на очі ледь не наверталися ображені сльози, то Нейд пробуджував в мене геть інші почуття.

Я не знала, як мені бути з ним. Я не певна була, чи взагалі щось варто змінювати в наших стосунках. Але я точно знала: Нейд мені подобається. Та чи подобаюсь я йому? Треба якось поговорити з ним за вечерею, розпитати про минуле, дізнатися, які в нього були стосунки і тоді можна буде вирішити, що робити далі. Імпровізувати я не любила. Нав’язуватись хлопцям, яким не потрібні стосунки — тим більше.

Маму я ігнорувала. Додому пішла в супроводі Нейда відразу, як закінчилися пари. Ми разом пообідали — відверту розмову я відклала на потім — і він пішов у своїх справах. Я ж зачинилася в своїй кімнаті з підручниками. Що б там не відбувалося в моєму житті, а магію треба освоювати. І зробити це якнайшвидше.

Мама прийшла ближче до вечора. Я чула, як вона шумить на кухні, але навіть не вийшла. Образила мене — то нехай перша заходить. І вибачається.

— А вечері в нас немає? — вже за п’ять хвилин мама зазирнула до мене в кімнату.

Я повільно відклала книгу. Вона серйозно? Після того, як мене образила зайшла лише для того, щоб спитати про їжу?

— Ми з Нейдом на обід все з’їли, а вечерю я ще не готувала, — буркнула, сердито дивлячись на неї з-під лоба. Може, хоч так мама зрозуміє, що я серйозно образилася?

— А коли готувати будеш?

Вона що, знущається? Мені захотілося запустити в неї підручником, але ж книга не була винна, що в мене мама трохи… неадекватна.

— Ніколи. Я зайнята. Треба навчатись. Не заважай.

Я демонстративно відкрила книгу і відвернулася. Ще з хвилину мама стояла в кімнаті і я вже чекала, що вона зараз вибачиться, але ні. Мама мовчки розвернулась і пішла геть.

Я так захопилася вивченням магічних наук, підручник виявився неймовірно цікавим, що забула і про маму, і про вечерю. Коли двері кімнати відчинилися знову, десь за годину, я аж здригнулася від несподіванки.

— Я принесла вечерю з ресторану, — спокійно сказала мама. — Захочеш їсти — в холодильнику.

Я лише кивнула у відповідь. Поки не вибачиться — так і буду її ігнорувати. Нормальне ставлення треба заслужити.

Так ми дотягнули до п’ятниці. Мама не вибачилась. Я з нею майже не розмовляла. Ну й не треба! Я давно звикла жити без неї. Сумувати не буду. Хіба що трошки, але про це не скажу нікому.

— Я відправляюсь до нашого сімейного гірського будиночку, — заявила мама під час обіду. — Треба зібрати інгредієнти для зіль. Не хочеш зі мною? Там гарно.

Я ледь картоплею не вдавилась. Підняла на неї погляд і подивилась так, що вона, мабуть, пожалкувала про свої слова.

— Не хочу, — буркнула я і опустила погляд в тарілку.

— Та що з тобою таке, Ліа? — в її голосі відчувалося щире здивування.

Я аж виделку відклала. Мама забула вже про нашу сварку чи що?

— Що зі мною таке, мамо? — перепитала, дивлячись їй просто в очі. — Спочатку ти мені висуваєш претензії, коли я намагаюся допомогти, а потім дивуєшся, що я ображаюсь? Ти нормальна чи не дуже?

Мама повільно видихнула і заплющила очі. З хвилину вона сиділа мовчки, ніби збиралася з думками чи намагалася заспокоїтися, а потім подивилась на мене.

— Я була на емоціях. Вибач, Ліа, — її голос прозвучав трохи ображено — ніби це я її зачепила, а не вона мене.

— Довго ж ти думала! — буркнула сердито.

— То ти не хочеш зі мною? — тепер в її голосі звучала надія.

Ні, ці емоційні гойдалки я не винесу! І хоч мені хотілося б поїхати в гори, але проводити час з мамою я не бажала. Краще відпочину від неї. Може, тоді забуду образу. 

— Не хочу.

— Добре. Тоді ввечері прийде Нейд.

Ось такий варіант мені подобався більше. Нейд мене ніколи не ображав. Вихідні з ним — ідеальний план. Поїмо, вип’ємо і поговоримо по душах. Нащо мені та мама?