Розділ 14.3

Перше, що я відчула, коли прокинулась — тепло тіла поруч і рівне дихання. Я на мить розплющила очі, щоб впевнитись, що Дем поруч, притулилася ще ближче і… знову провалилася в сон. Прокинулася я від того, що мою долоню ніжно гладили. Повільно розплющила очі і побачила, що Дем уважно дивиться на мене.

— Хочеш пропалити мене поглядом? — я хитрувато всміхнулась. — Думаєш, я так швидше прокинусь?

— Сподівався, — Дем відповів мені такою ж посмішкою. — І тобі доброго ранку, Кей.

— Краще б каву приніс.

— Каву в ліжко отримують зовсім за іншу ніч. А ти спочатку замучила мене лікуванням, потім вмостилася на мені, а під кінець ще й влаштувала істерику. Не заслужила, — Дем говорив суворо, але кутик його губ смикався, а в очах горіли веселі вогники. Не злиться. Просто дражнить мене.

— Я б тобі відплатила за лікування, але ж ти був надто втомлений для цього, — я грайливо підморгнула — тепер була моя черга дражнити.

— Так би й відплатила? — Дем примружився. Я не могла розібрати, що було в його погляді — надія чи недовіра?

Ми лежали надто близько одне до одного, рука Дема все ще тримала мою і мені жахливо захотілося податися вперед і торкнутися його губ своїми. Я відчайдушно прагнула знову відчути його палкі поцілунки. Здоровий глузд стрімко покидав мою голову і я вже майже піддалася бажанню, коли двері скрипнули і палату заповнив обурений голос Аони.

— Ви що це тут влаштували?! — вона вперла руки в боки й окинула нас сердитим поглядом з-під насуплених брів. — Це лікарняна палата, а не готельний номер!

— Це не те, що ти подумала, Аоно, — сміючись, Дем піднявся з ліжка й почав взуватися.

— А то я тебе не знаю, Деме! — Аона все ще намагалася виглядати сердитою, але губи її вперто кривились в усмішці.

Я закотила очі. Ще мені не вистачало слухати їх спогади — де, коли і як між ними було. Я цього зовсім не хотіла знати.  

— Може, обміняєтесь своїми щасливими спогадами наодинці? — сердито буркнула, вибираючись з-під ковдри.

— Ти диви, вона ревнує, Деме, — тут вже Аона не стрималась і захихотіла.

Я почала закипати. Спочатку Аона перервала нам можливий поцілунок, а тепер ще й насміхається! Я схопила подушку і жбурнула її в Аону, але ця негідниця спритно ухилилася від моєї атаки.

— Дуже треба, — буркнула я, опускаючи погляд на свої ноги. Я досі була в одній шкарпетці і мала вельми ідіотський вигляд. — Краще кави мені принеси, а то Дем не хоче.

— Не заслужила? Не старалася? — Аона вже відверто реготала.

Я стягнула шкарпетку з ноги, скрутила її і жбурнула в Аону. Звісно, шкарпетка до неї не долетіла.

— Ого, скільки пристрасті! А футболку теж скинеш?

— Аоно, досить, — тихо, але суворо сказав Дем. — Ти Кетту роздракониш зараз, а отримаю від неї я.

Аона підняла руки, здаючись.

— Добре-добре, зараз принесу вам каву. Тільки поводьтеся пристойно. І збирайтеся — палату треба якнайшвидше звільнити.

Аона пішла, тихо посміюючись про себе, а я перевела погляд на Дема.

— В тебе вже є сили, щоб відкрити портал? А то я ще трохи сонна. Можу щось наплутати. Чи Нейда покличемо?

Дем кинув погляд на годинник — о пів на одинадцяту ранку.

— Нейд вже, мабуть, в академії. Сам відкрию. Тобі вистачить години, щоб зібратися?

— Тобто? — не зрозуміла я. — Аона ж просила звільнити палату якнайшвидше. Та і що мені збиратися? Каву поп’ю і все.

— В академію. Тобі сьогодні на третю пару.

— Ти серйозно? — я сердито підтиснула губи. Невже після операції Дем відправить мене на роботу?

— В тебе щось болить?

— Ні.

— Слабкість є? В голові паморочиться?

— Ні, але…

— Ніяких «але», Кетто. Студенти чекають. Скоро кінець семестру. Відпочинеш на канікулах.

Дем підняв кинуту мною подушку і поклав на ліжко. Шкарпетку теж підняв і кинув мені на коліна.

— Який же ти суворий! — я склала руки на грудях.

Гарний настрій вмить випарувався, ніби його й не було. Добре, що Аона вчасно зайшла і я не встигла накоїти дурниць. Інакше зараз дуже злилася б на себе за поцілунок. Не заслужив Дем його! І взагалі — ми просто друзі!

— З тобою інакше не можна.

Я вже підшукувала слова, якими можна було його вколоти, коли двері відчинилися і зайшла Аона з двома чашками кави.

— Ось ваша кава. Пийте і зникайте. У вас є, — вона кинула погляд на годинник на руці, — п’ятнадцять хвилин, поки не прийшла прибиральниця.

Сперечатися з Демом більше не хотілося. Ми мовчки випили каву і перемістилися до мене додому.

— Збирайся, а я поки сніданок зроблю.

— І ще кави, — я все ж усміхнулася. Думки про сніданок від Дема знову повернули мені гарний настрій.

Я швиденько прийняла душ і відкрила шафу. Що ж сьогодні вдягти? Погляд мимоволі зачепився за ту спокусливу зелену сукню-піджак — коротеньку, з доволі глибоким декольте. Вона зовсім не підходила для роботи, але ж Дему не обов’язково знати, що я не збиралася в ній іти до академії. Просто вдягну і послухаю, як Дем буде вмовляти мене перевдягтися. Треба ж підняти собі настрій до максимуму?

Я вдягла сукню і, ніби нічого сталося, вийшла з кімнати. Рука Дема з тарілкою, яку він збирався поставити на стіл, завмерла на півдорозі. Його очі вп’ялися в мене — він ковзнув поглядом від грудей і вниз, а потім повільно підняв очі до мого обличчя.

— Ти в цьому в академію не підеш, — Дем відвернувся і поставив тарілку на стіл. Голос його звучав спокійно, твердо, але з ледь відчутними хрипкими нотками. І саме вони розпалили в мені ще більший азарт.

— Чому? — я обійшла стіл і стала навпроти Дема, невинно кліпаючи очима, ніби дурненька школярка.

— Тому що, — сердито процідив він крізь зуби, вперто намагаючись дивитись мені в очі, а не трохи нижче. — Перевдягнися, Кетто.

— Якщо ти хочеш, щоб я вдягнула щось інше — перевдягни мене сам, — я грайливо підморгнула, підходячи зовсім близько до нього.