Розділ 13.3

— Ну і навіщо ти приніс мені цей мішок з кістками, Деме? — Аона весело подивилася на нас, відірвавшись від своїх записів.

А ось мені зовсім невесело було дивитися на неї, висячи дупою догори на плечі у Дема. Та ще й незручно.

— Саме кістки їй і треба підлікувати, — реготнув Дем. — Ти напрочуд прониклива сьогодні, Аоно.

— Та їй би й мізки не завадило підлікувати, — Аона відповіла смішком.

— Немає сенсу. Це не лікується.

От весело їм! Знайшли над чим сміятися.

— То що там у неї з кістками? Куди знову влізла? І чому сам не полікуєш? — Аона перейшла до професійних питань.

— Бо там різати треба, Аоно, а ти знаєш, як у мене з цим, — Дем все ще міцно тримав мене на своєму плечі, хоч я вже не намагалась вирватись. — Я не зможу. А ще в неї там залізяччя в кістках. Потрібно витягнути.

— Що? Яке ще залізяччя? — здивувалася Аона.

— Особливості земної медицини. У них розтрощені кістки скріплюють металевими пластинами, щоб нормально зрослися.

— Тобто кістки у цього нещастя цілі, ти хочеш просто відновити їх до початкового стану?

— Так.

А моєї думки взагалі ніхто не спитав, ніби і немає мене тут, хоча ось я: вишу вниз головою і догори дупою. І рука Дема так міцно тримає її, цю дупу, навіть стискає. Та щоб йому!

— Цікавий випадок, — Аона замислилась, уважно на мене дивлячись.

— Скоріше, важкий, — зітхнув Дем.

— Це само собою. Гаразд, Деме, неси її в операційну. Зараз розберемося.

— Вона все ще свідома, — я спробувала заперечити. — І вона незадоволена, що з нею поводяться, як з річчю.

— Мовчи там, поки я не розлютився остаточно, — прошипів Дем, відчутно шльопнувши мене по дупі. От негідник!

Ми вийшли з кабінету Аони і попрямували до операційної. Дем так і ніс мене на плечі — в короткій спідниці, домашній футболці і в одній шкарпетці. Я чула приглушені смішки і ловила здивовані погляди, але Дему було байдуже. Опинившись в операційній, Дем нарешті мене спустив з плеча і поставив на ноги.

— Я протестую!.. — ще одна слабка спроба заперечити, більше з принципу. Я вже зрозуміла, що всім тут начхати на мою думку і мою багатостраждальну ногу знову розріжуть.

— Протест відхилений, — холодним тоном відрізав Дем. Здається, я його серйозно розлютила своєю істерикою. А сам винен! Нічого було лізти, куди не просили. Я не просила мені допомагати. — Аоно, приспи її. Дістала.

Я не встигла нічого зробити, як Дем посадив мене на кушетку й м’яко, але наполегливо примусив лягти. Я повільно видихнула, підкоряючись його рукам і сердито пробурчала:

— Я тобі це ще пригадаю, Деме!

— Дякувати будеш? — кутик його губ смикнувся в нервовій усмішці.

— Скоріше проклинати.

Більше я нічого сказати не встигла — Аона піднесла до мого обличчя блакитний кристал, спрямувала на нього магію і я, вдихнувши свіжий, аж колючий пар, що відразу виступив над кристалом, втратила свідомість.

Не знаю, скільки часу я провела в цій пітьмі, але в якийсь момент я відчула, що темрява розступилася і я почала приходити до тями. Болю не було, тіла свого я не відчувала, але свідомість і голоси були. І один кричав з них кричав голосом Аони:

— Деме, зберись! Це лише кров!

В голові майнула страшна думка — невже вони ще не закінчили? Але чому я тоді отямилася? Ні-ні-ні! Ми так не домовлялись!

— Не можу, — хрипким голосом відповів Дем. — Це кров Кетти.

— Зілля притомності справа, понюхай, поки свідомість не втратив, — в голосі Аони відчувалася іронія. — Ти мені ще потрібен. Я сама не впораюсь.

Я почула, як Дем шумно вдихає зілля і щось нерозбірливо бурчить собі під ніс, але вже за мить його голос змінився на схвильований крик:

— Аоно, здається, Кетта починає приходити до тями. Ти чого її так слабо приспала?

— Я не думала, що операція так довго триватиме. Зараз назад присплю.

Я не встигла навіть розплющити очі, як мене огорнув пар з анестезією і я знову поринула в обійми пітьми.