Розділ 10.3

— Але як?.. — нарешті змогла вимовити я. — Чому?.. Ти думаєш, мама мені все життя брехала?

Думка про те, що мама могла збрехати мені ще й про батька, різала моє серце гострим ножем. Невже вона могла так вчинити? Зі мною?.. З ним?..

— Та ні, — Нейд похитав головою. — Я думаю, твоя мама може сама цього не усвідомлювати. Вона вперта, іноді нестерпна, але точно не зла і не жорстока. Вона б не стала брехати про таке.

— Тобто, ти думаєш, що вона з ректором і з моїм… батьком… майже одночасно була?.. — мені навіть думати про таке не хотілося, але я мала зрозуміти, які таємниці крутяться навколо мене.

— З Демом вона зустрічалася на той момент. Вони посварилися. Вона втекла. З твоїм батьком чи може не батьком вона, схоже, зустрілася через кілька днів після цього.

— Але чому тоді мама настільки впевнена в тому, хто мій батько?

— Не знаю. Можливо, вона з впертості не хоче визнавати, що Дем міг би ним бути. Можливо, навмисно карає себе цим. За втечу. Все, що я знаю — їй важко з цим жити.

Я й сама бачила, що мамі важко. Не тільки з цим — в багатьох інших моментах теж. І я б могла допомогти їй, але ж вона опиралася. Закрилася від мене і не пускає в душу. Сама намагається зблизитись, щось виправити, а до себе не підпускає.

— В маминому почутті провини я зараз колупатися не хочу, — я допила настоянку і простягнула чарку Нейду, щоб налив ще. — Мене більше цікавить, чому ти вважаєш, що ректор може бути моїм батьком?

Нейд криво всміхнувся й подивився на мене так, ніби я дійсно сказала щось кумедне. Або дурне. Або все разом.

— А ти хіба не помітила, наскільки ви схожі?

Я якось не задумувалася про це. Так, схожості були, але такі могли бути з купою інших людей. Між нами не було нічого унікального.

— Якщо ти про кулінарні навички й любов до зірок, то це ж не говорить про спорідненість.

— Ні, не тільки. Ви обоє розсудливі, розумні, а ще твій характер мені нагадує архімагесу Тіррену. В тобі є та сила й влада, що і в ній. І судячи з її хитрого погляду, тоді, коли вона прийшла на твоє тестування, вона теж щось помітила. А вона бачить людей наскрізь, знає те, що людина про себе сама ще не знає.

Це все звучало цікаво, але не мало справжньої ваги. Я не могла вірити припущенням. Навіть якщо вони здавалися дуже правдоподібними.

— А тут можна якось перевірити батьківство? Тест ДНК якийсь?

— Є зілля. Але воно дуже дороге, а в приготуванні складне. Та й потребує частинку людини, яку перевіряють — волосся чи там кров. Твоя мама вміє його робити, але ти сама точно поки що не зробиш. А її вмовити перевірити — майже неможливе завдання. Якщо вона вбила собі в голову, що Дем не твій батько — перевіряти вона не захоче з принципу.

— І що мені тоді робити?

Нейд задумався. Зробив ковток зі своєї чарки, відставив її на стіл і тільки тоді подивився на мене.

— Чекати. Спостерігати. Спробувати їх помирити. Тоді, можливо, вона сама захоче перевірити.

Я зітхнула. В таких питаннях чекати не хотілося. Але чи був у мене вибір?

— Як же важко з моєю мамою…

— Та ми тут теж з нею намучилися, — Нейд розсміявся, але якось невесело.

Я дивилася на нього і думала про те, що мама фактично нав’язала мене йому. В Нейда своє життя, свої плани, а замість цього він сидить тут зі мною.

— Слухай, Нейде, якщо в тебе є якісь плани, якщо я заважаю твоєму особистому життю — я тебе не тримаю. Можеш іти. Я з дому виходити не буду. І мамі нічого не скажу.

Ось тут вже Нейд розсміявся по-справжньому. Я дивилася на нього розгублено і не розуміла, що його так розсмішило.

— Особисте життя? Що там тобі мама вже про мене розповіла? Що я кожного вечора ходжу до бару знайомитись з новою дівчиною?

Я відчула себе трохи ніяково — частково через те, що Нейд так прямо спитав, частково через те, що мені не хотілося, щоб це було правдою. Мама говорила про нього як про несерйозного, попереджала, що він слабкий до дівчат, але я не бачила в ньому цього. Так, Нейд, любив жартувати, іноді вдавав легковажного, але я бачила, що це лише маска, за якою він ховає справжнього себе. І мені хотілося дізнатися, який цей справжній Нейд. І одночасно я боялася, що він виявиться не такий, яким я його уявляла.

— А що, не кожного? — я перейшла на жартівливий тон, щоб приховати за ним своє збентеження.

— У твоєї мами склався певний образ моєї поведінки, але він не відповідає дійсності. Не шукаю я зараз нікого. І йти нікуди не хочу. Мені з тобою цікаво.

На цих словах наші погляди перетнулися і в цих глибоких, синіх очах навпроти я побачила чесність. І тепло, спрямоване на мене. Від цього на душі стало так хороше, так приємно.

— Що ж, тоді я спокійна. А то я вже хвилювалася, що заважаю твоєму життю.

— Ні. Ти не заважаєш, Ліа.

Нейд раптом пересів до мене на диван — зовсім близько, так, що наші коліна торкалися, ніби випадково, але все ж невипадково. Я знову відчула той його аромат від якого плуталися думки. Хотілося чи то втекти, чи то притулитися до нього ближче, але я залишилась сидіти, як сиділа.

— А мамі, схоже, трохи заважаю. Інакше б вона не залишала мене на тебе й не тікала в інші світи, — болюча думка, що мучила мене ще від учора, вирвалася назовні. Я не хотіла жалітися Нейду, я взагалі не звикла жалітися й воліла тримати свій біль при собі, але Нейд чув мою пісню. І, мабуть, розумів весь мій біль.

— Не заважаєш, — Нейд обережно поклав руку мені на плече. — Вона тебе любить. Просто… Твоя мама весь час біжить. Це її нормальний стан.

— Від себе ж не втечеш, — зітхнула я, відчайдушно бажаючи, щоб Нейд мене обійняв — по-дружньому, в знак підтримки.

— Ти це знаєш. Я знаю. А вона вперто не хоче визнавати.

Нейд ніби відчув моє бажання й легенько притягнув мене ближче. Я притулилася до його плеча і заплющила очі. Поруч з ним було тепло і спокійно, дурні думки й тривоги потрохи розчинялися. Але одна настирливо крутилася в моїй голові. Які ще таємниці готує для мене життя?.. І чи зможу я зі всім цим впоратись?..