Розділ 10.1

МУІРН

Ліадайн

Перший навчальний тиждень промайнув на диво швидко. Я багато читала, дізналась безліч цікавого про магію, тренувалася з Нейдом і намагалася ігнорувати однокурсників. Після нашої сутички Угне трималася осторонь, лише кидала на мене криві погляди. Інші теж не наважувалися відкрито лізти, проте за спиною все одно шепотілися.

В п’ятницю я повернулася додому і нарешті дорвалася до плити — окрім книг з магії я вивчала й місцеві рецепти, тому хотіла приготувати кілька нових для мене страв. Свій вибір я зупинила на грибному рагу з картоплею — не тому, що це було щось знайоме, а через гриби. Їх було кілька видів і деякі з них росли лише в Муірні. А ще туди додавалися місцеві трави. До рагу я робила овочевий салат з заправкою з ягід, лимону і муірнських трав, а на десерт пекла пиріг з чорною смородиною і лавандовим кремом.

— А чому пиріг не лимонний? — мама з сумом подивилася на лимон, який я відправила в салат, додавши в смородинове пюре лише чайну ложку соку.

— Тому що я хочу цей, — я почала викладати пюре на вже запечений корж. — Якщо будеш добре поводитися, то на вихідних спечу лимонне печиво.

Завдяки ректору Демміну я знала, як легко можна маніпулювати мамою.

— Тут така справа, Ліа… — мама відвела погляд вбік. — Мені потрібно в Соммерінд. Я після обіду відправляюся.

Ну от, почалося. Не встигла я прийти додому, як мамі потрібно кудись тікати.

— Соммерінд — це що? Якесь місто? — спитала байдуже, намагаючись не видати розчарування. Я планувала провести вихідні з мамою, поспілкуватися, дізнатися більше про її життя.

— Ні. Інший світ. Там ельфи живуть. Я ж тобі казала про нього, коли знайомила з Аволін.

— Я забула, — в мене дійсно вилетіла з голови ця назва. Я їх стільки нових почула за цей тиждень! — А навіщо? Чому саме зараз, коли я прийшла додому на вихідні?

— Не злися, доню, — мама підійшла до мене, глянула в рецепт і почала повільно відділяти квіточки лаванди від стебла, складаючи їх в крихітну піалу. — Мені потрібно зустрітися з моєю колишньою викладачкою — архімагесою Маревою. Я хотіла проконсультуватися з нею щодо деяких зіль і зібрати рідкісні трави.

— А мене з собою взяти не можна? — я зовсім по-дитячому надула губи. Але ж мала право!

— Я б з радістю, сонечко, — мама винувато підняла на мене погляд, — але я досі не зробила тобі документи. Без них тебе в інший світ в офіційному порту не пропустять. Вибач, я з цим викладанням трохи закрутилася, тому не встигла навідатися до столиці. Якраз буду там завтра і заодно розберуся з документами. Наступного разу обов’язково візьму тебе в Соммерінд — там дуже гарно, хоча й дорого, навіть для мене.

Я зітхнула. Мені б на маму розізлитися, але не виходило. Вона дійсно не могла ні з документами раніше розібратися, ні з собою мене взяти.

— Не хвилюйся, Нейд побуде з тобою на вихідних. Я вже домовилась з ним.

Хоча б не одна — і те добре. З Нейдом навіть буде цікавіше. Мабуть. Якщо він не почне мене тренувати на вихідних. Хай мені і подобалось вивчати бойову магію, але хотілося трохи відпочити.

Вечеря вийшла напрочуд смачною — ніби звичайні продукти, окрім деяких грибів і трав, але смак у них був зовсім незвичний. І судячи з того, що мама підкладала собі добавки — в мене вийшло саме так, як треба.

— Ти перевершила прабабусю Ліадайн, — мама відсунула порожню тарілку й відкинулася на спинку стільця. — Вона обожнює це рагу, але в тебе воно вийшло смачнішим. Як так? Ти ж вперше його готувала.

— Не знаю, — я зробила ковток трав’яного чаю, який приготувала мама — єдине, що вона зробила на вечерю. — Я відчуваю продукти, процес приготування, в мене все відбувається інтуїтивно.

— І Дем так само, — задумливо промовила мама, виловлюючи ложкою лимон з чаю.

— А він часто для тебе готував? — я відчула цікаву тему. Раптом мама щось зайве скаже випадково?

Мама проковтнула лимон і лише тоді відповіла, старанно уникаючи дивитися мені в очі.

— Не для мене особисто. Для всіх. Раніше я з друзями і пікніки влаштовувала, і посиденьки вдома. Дем завжди щось готував для нас. Я його лимонний пиріг обожнюю, а Ніда любила сливовий…

При згадці про свою подругу мама важко зітхнула. Я розуміла, що їй важко про неї говорити, тому не стала далі розвивати розмову. Не вийшло в мене вивідати мамині таємниці. Але колись я обов’язково дізнаюся, що вона приховує й чому її очі завжди сумні, навіть коли вона усміхається. Можливо, Нейд мені допоможе? Треба тільки задобрити його смаколиками. Якраз завтра цим і займусь.