Розділ 8.4

Мої майбутні сусідки сиділи за столом біля вікна і щось обговорювали, коли ми зайшли. Побачивши мене та ще й з ректором, вони кілька довгих секунд мовчки витріщалися, поки одна з близнючок нарешті не заговорила:

— Ректоре Демміне, а що трапилось?

— Ліадайн буде жити з вами, Угне, — спокійно відповів ректор.

Отже, ця дівчина — Угне. Цікаво, як ректор Деммін відрізняє близнючок? Вони ж ідентичні. В них хіба що зачіски різні — в Угне високий хвіст, а в Лігіти — низький. Але ж навряд чи вони завжди  так ходять. 

— Та ви знущаєтесь?! — Угне не приховувала свого невдоволення. Вона встала з-за столу і підійшла до нас. — Спочатку ви привели під кінець семестру на наш факультет дівчину, яка нічого не тямить в магії, тільки жбурлятися вогняними кулями може, а тепер приводите її в нашу кімнату. У нас тут вже сформована компанія. Знайдіть їй іншу кімнату.

Я аж застигла від подиву. Та вона при своєму розумі так розмовляти з ректором? Я вже хотіла щось сказати, поставити її на місце, але ректор Деммін мене випередив.

— Ти що собі дозволяєш, Угне? — він говорив спокійно, але з такою суворістю, від якої мороз по шкірі йшов. — Думаєш, якщо я добре ставлюся до твоєї матері, то буду терпіти твою грубість?

— Я хвилююся за репутацію факультету! — Угне гордовито задерла носа й відкинула свій довгий білявий хвіст за спину. — А вона нам всі показники завалить!

Я вже не могла терпіти такого ставлення. Байдуже, що ректор побачить мене в гніві — але мовчати я не могла.

— У неї є ім’я, — я кинула в Угне такий холодний погляд, що якби вклала в нього магію, то ця дівчина вже перетворилася б на крижану скульптуру. — А ще зуби. Будеш мені грубити — з’їм живцем і не подавлюся. Не з тією зв’язалася.

— Так, дівчата, — ректор суворо подивився на нас обох. — Заспокойтесь. Буде так, як я сказав. Ліадайн буде жити в цій кімнаті, а ти, Угне, якщо так переймаєшся за її знання — можеш допомогти Ліадайн з навчанням.

Угне склала руки на грудях й скептично скривилася, навіть не намагаючись хоча б трохи бути ввічливою.

— Ще чого! Привели її сюди, то самі займайтеся, ректоре!

— Мені відсторонити тебе на тиждень від занять і завалити купою рефератів, Угне? — кутик губ ректора смикнувся в посмішці. — Вже ж проходили цей етап. Чи ти знову хочеш? А може додати заборону на відвідування академічних балів?

Очі Угне миттєво розширилися — останні слова ректора на неї чудово подіяли.

— Не треба! — її зухвалий тон відразу змінився на благальний. — Я все зрозуміла. Більше сперечатись не буду. Але хоча б скажіть… Це правда, що тепер треба мати рівень магії 7, щоб отримати диплом бойового мага?

— Так.

— Але ж ми з сестрою збиралися вдвох ними стати! — тепер Угне виглядала засмученою. Як швидко змінювався її емоційний стан! — В мене рівень 7, я проходжу, а в Лігіти лише 6. Може, ви…

— Може, твоя сестра або ви обидві придивитесь до іншої спеціалізації? Наприклад, до зіллєваріння, — на останньому слові ректор усміхнувся — і я точно знала з якої причини.

— Та ви зну… — звично почала Угне, але під суворим поглядом ректора швидко виправилась. — Та ну! Ректоре Демміне, ви ж знаєте, що магеса Айна доволі посередньо викладає. Вона не зробить з нас хороших зіллєварів.

Ректор усміхнувся ще ширше. Мабуть, він вже уявляв, який ефект викличе поява моєї мами в середу на занятті. Навряд чи мої однокурсники очікують, що я — дочка викладачки.

— З наступного заняття у вас нова викладачка буде — дуже сильний зіллєвар. А магеса Айна буде викладати на інших факультетах й іноді заміняти. Тож дуже раджу звернути увагу на зіллєваріння. Це теж корисна спеціалізація. А головне — безпечна, — ректор зітхнув і додав трохи тихіше. — Якщо самому не лазити далеко в лісах.

 Угне повільно видихнула, але нічого не сказала, тільки кивнула своїй сестрі й попрямувала до виходу. Біля дверей вона на мить зупинилася, обернулася й сказала ректору:

— Гаразд, нехай Ліадайн тут живе.

А потім вискочила за двері, гучно ними стукнувши на прощання. Ректор Деммін повернувся до мене.

— Що ж, Ліадайн, влаштовуйся. Думаю, з Угне ти впораєшся.

— Звісно, — кивнула я.

Ректор пішов і я залишилася наодинці Онною Онарі. Весь цей час, як і сестра Угне, Лігіта, вона мовчала. І я не знала, що в неї в голові — вона проти мене чи ні?

— Не зважай на Угне, — Онна перша порушила мовчання й кивнула мені на стілець навпроти себе. — Вона емоційна, галаслива, але не зла. Просто її іноді треба ставити на місце.

Я присіла навпроти Онни, хоч і не збиралася довго затримуватись в кімнаті — на мене чекав Нейд, щоб відвести додому.

— Як ти їх розрізняєш — Угне і Лігіту?

— О! — Онна широко усміхнулася. — Їх легко відрізнити. За характерами. Лігіта тиха й слухається Угне.

— Вони твої подруги? — я хотіла розуміти, як поводитися з Онною — вона ніби виглядала доброзичливою, але могла прикидатися.

— Так, але я не схвалюю різкості Угне. Намагаюся на неї впливати, але не завжди виходить. Насправді, вона не така погана, якою здається, просто не любить підпускати до себе нових людей.

— Я не збираюся близько до неї підходити. Я взагалі тут не щодня буду залишатись. Хочу більше часу проводити вдома. Так їй і передай. Сьогодні теж ночувати з вами не буду.

Онна кивнула, не ставлячи зайвих питань. Я попрощалася з нею і поспішила до виходу, де на мене вже зачекався Нейд. Ми йшли додому мовчки — він бачив, що я не хочу говорити і я була йому вдячна, що не ліз із розпитуваннями.

Вдома я відразу перевдягнулася, полежала трохи в гарячій ванні і пішла на кухню — хотілося відволіктися від насиченого дня й поїсти щось смачненьке. Однак помедитувати над приготуванням їжі мені не вдалося. З розпитуваннями причепилася мама. Вона зовсім не помічала, що я втомлена і не налаштована на спілкування. Щоб вона швидше відчепилася, я коротко розповіла їй про свій день і повідомила, що іноді буду ночувати в академії.