Розділ 8.3

Ректор Деммін зустрів мене теплою усмішкою. Він встав з-за столу і запропонував присісти в крісла.

— Як пройшов перший день, Ліадайн? — в його усмішці, доброзичливу тоні відчувалася щира зацікавленість, а не банальна ввічливість. — Втомилася?

Я б могла йому розповісти про невеличкий конфлікт зі старостою, але не хотілося скаржитись. З такими проблемами я й сама розберуся. Не вперше.

— Втомилась. Але було цікаво. Якби тільки менше уваги до мене — було б взагалі чудово.

Все ж я не могла вдавати, що перший день пройшов легко.

— Ти новенька. Це нормально, Ліадайн. Послухай, — ректор нахилився трохи вперед, ніби збирався розповісти мені щось таємне, — якщо тебе будуть ображати — кажи. Я все владнаю.

Я ледь стримала усмішку. Невже ректор думає, що я така безпорадна?

— Не хвилюйтеся. Я сама можу за себе постояти.

— Добре, — серйозно кивнув він. — Тоді інше питання. Ти вже подумала щодо кімнати? Хочеш тут жити?

Я зовсім забула обдумати це питання. Надто багато всього було в голові. І тепер не знала, що мені робити. Мені одночасно хотілося пожити тут, поближче до бібліотеки, щоб мати змогу додатково займатися, але ділити кімнату на чотирьох… Якби мене гостинніше зустріли однокурсники, я б точно не вагалася, але зараз в мене були сумніви.

— Я б хотіла, але не певна, що приживуся тут, — чесно зізналася. — Та й мама образиться. Треба ж з нею налагоджувати стосунки.

Ректор Деммін відкинувся на кріслі й задумався. Кілька хвилин він мовчав, дивлячись повз мене, а потім запропонував:

— Я можу закріпити за тобою одну з кімнат. Якщо буде бажання залишитись на день чи два — залишайся. Ти не зобов’язана жити тут постійно.

Такий варіант мені здався цікавим. Можливо, я навіть подружуся зі своїми сусідками по кімнаті і мені буде легше освоюватись в академії.

— Добре, давайте так і зробимо, — погодилась я.

Ректор встав і підійшов до свого столу. Він дістав з шухляди великий записник, погортав його і повернувся до мене.

— Є вільне ліжко в кімнаті Онни Онарі і сестер Угне і Лігіти Котарі. Сестри — дочки подруги твоєї мами. Можливо, і ти з ними подружишся. Хоча… — ректор усміхнувся, — вони трохи з характером.

— Можна спробувати. А більше варіантів немає? — уточнила про всяк випадок.

— На твоєму факультеті — ні. Тільки у хлопців. Але до хлопців я тебе не поселю.

Я пирхнула. Невже ректор дійсно думав, що мене таке може зацікавити?

— Дуже треба! Покажете, де ця кімната?

— Так, ходімо.

Ректор Деммін поклав записник назад до столу і вже підійшов до дверей, коли я раптом дещо згадала. І хоч я планувала розпитати про це Нейда, але можна спитати і ректора.

— А чому ви зарахували мене на факультет Кассіопея? Через татуювання? А чому взагалі факультет носить назву сузір’я?

Ректор повернувся до мене. На його обличчі сяяла усмішка. Схоже, він дійсно любив тему зірок і щиро радів, що і я нею цікавлюся.

— Всі три факультети носять назви сузір’їв. Моя ініціатива. Раніше в академії не було факультетів і всі навчалися на одному курсі. Але викладачам важко працювати з сотнею студентів одночасно, тому я вирішив спростити їм завдання. А тебе відправив на Кассіопею, бо ти ж з Землі, а вона пов’язана з Муірном саме через Кассіопею.

— А факультети чимось відрізняються?

— Ні, — ректор похитав головою і взявся за двері, натякаючи мені цим жестом, що час іти. — Спеціалізацію студенти вибирають на третьому курсі. Тоді їх розділяють на кілька груп. Ходімо, покажу твою кімнату. Я б з радістю з тобою ще поговорив, але в мене купа справ. На жаль.

Я кивнула і пішла за ректором. Він спустився на перший поверх, попрямував коридором вглиб академії й вивів мене до іншого корпусу — там розташовувався гуртожиток. З дівчатами, яких ректор назвав, я ще не встигла познайомитись, тому не знала, які вони. Сподіваюсь, хоч одна з них виявиться хорошою, а не такою, як Віда чи та моя похмура сусідка по парті Морта.