Розділ 8.1

МУІРН

Ліадайн

Разом з Нейдом ми шли порожніми коридорами академії — до початку першої пари залишалося всього три хвилини. Академія здавалася надто великою з цими високими вікнами і довгими коридорами. Я відчувала себе трохи незручно — боялась не вписатися в новий, вже сформований колектив. Нейд йшов поруч спокійно, впевнено і, якщо чесно, це трохи заспокоювало, хоча я й не хотіла цього визнавати. Він щось розповідав дорогою — про розклад, про викладачів, про те, як усе тут влаштовано — але я ловила лише окремі слова, бо занадто сильно намагалася не видати, що поняття не маю, як поводитися в магічній академії, коли ще кілька днів тому магія для мене була лише словом із книг. Коли ми зупинилися біля дверей аудиторії, я відчула, як усередині щось стислося, ніби перед стрибком у холодну воду, але Нейд навіть не дав мені часу передумати — просто відчинив двері й зайшов усередину.

В аудиторії відразу стало тихіше, хоча до цього там стояв гомін, і десятки поглядів ковзнули по мені з тією самою оцінювальною цікавістю, яку я боялася побачити. Нейд зробив кілька кроків уперед, і його голос прозвучав легко, майже невимушено, хоча я знала, що він прекрасно усвідомлює, який ефект справляє: він представив мене, коротко і без зайвих деталей, а потім додав, що відтепер він новий викладач бойової магії. І ось тоді атмосфера змінилася — дівчата почали перешіптуватися, хихотіти, кидати на нього зацікавлені погляди. Звісно, така новина! Новий викладач бойової магії, та ще й такий молодий. Дівчата були у захваті.

— Ліадайн Віралані? — чоловік років шістдесяти підвівся з-за викладацького столу і з цікавістю на мене подивився. — Ти що, дочка Кетти?

Я навіть не здивувалася. Мама тут раніше і працювала, і навчалася. Цілком можливо, що цей чоловік і її колись навчав.

— Так.

— Сподіваюсь, ти не така халепа, як вона? — викладач мені весело підморгнув.

Я вже хотіла відповісти, але Нейд мене випередив.

— О ні, магу Бронаде, Ліадайн — повна протилежність своїй матері.

Викладач перевів погляд на Нейда.

— А ти, Нейде? Як ти примудрився стати викладачем? — в його погляді читалося щось між недовірою і здивуванням. — Де ти і де викладання?

Нейд, не знітившись, лише знизав плечима і сказав, що ректор його змусив, і в цій фразі було стільки спокійної іронії, що я ледве стримала посмішку. Це трохи розрядило напругу, але не прибрало відчуття, що я головний об’єкт уваги.

— Змусив? — маг Бронад похитав головою, навіть не приховуючи усмішки. — Бідолашний Нейд! Що ж, — він повернувся до мене, — сідай, Ліадайн. Он є вільне місце біля Морти Доати. Я маг Бронад Тетарі, і зараз в нас буде пара з історії магії. Це якщо Нейд забув тобі повідомити.

Я не пам’ятала чи Нейд говорив, бо не дуже уважно його слухала через хвилювання, тому просто кивнула й поквапилася зайняти місце біля похмурої дівчини, довге темне волосся якої прикрашали з десяток маленьких кісок. Її можна було б назвати симпатичною, якби не цей похмурий вираз на обличчі. Я кинула тихе «привіт», але вона відвернулася в інший бік. Не хоче спілкуватися — не треба. Я достала зошит і ручку, і приготувалася слухати історію магії, радіючи, що тут немає чорнил з перами, а є сучасні засоби для письма.  

Пара минула швидше, ніж я очікувала, я слухала з щирим інтересом. Історії про витоки магії, про перші школи, про конфлікти між різними напрямками — усе це захоплювало настільки, що на якийсь час я навіть перестала відчувати себе зайвою.

Після заняття я ще не встигла як слід зібрати думки до купи, як до мене підійшла дівчина з коротким каштановим волоссям і серйозним, майже холодним поглядом світло-сірих очей. Вона виглядала так, ніби звикла, що її слухають, і не сумнівалася ні на мить, що і її буду її слухатись. Ось тільки вона зовсім мене не знала.

— Я Віда Гролем, староста факультету Кассіопея, — представилася вона. — Ліадайн, так? — я кивнула і вона продовжила. — А ти звідки до нас посеред семестру приїхала?

Назва факультету мене здивувала. Кассіопея? Як моє улюблене сузір’я? Цікаво. Треба буде розпитати Нейда, чому факультет так назвали.

— Я з немагічного світу, — спокійно відповіла. Мама сказала, що я можу розповідати про своє походження, якщо хочу. І я не збиралася його приховувати.

Я помітила, як в очах Віди щось змінилося — здивування було занадто явним, щоб його приховати.

— А що ти тут тоді забула? — не надто доброзичливо спитала. — Як тебе взагалі взяли під кінець семестру?

— В мене мама звідси. Вона все влаштувала. А що тобі не подобається?

Її губи трохи скривилися, ніби вона вже зробила якісь висновки, і тепер просто підтверджувала їх.

— Цікаво просто. Тут зазвичай суровий відбір. І в нас конкуренція з двома іншими першими курсами з факультетів Артея й Марвія. Якщо в тебе поганий рівень і ти потягнеш наш факультет вниз, то тут тобі не раді, — Віда окинула мене презирливим поглядом. — Поки що ми в лідерах. Підставиш нас — і я тобі не заздрю.

Мені не сподобався її тон — не тільки слова, а те, як вона їх вимовляла, ніби вже записала мене в проблему, яку треба вирішити. І я не збиралася мовчки це ковтати. Не на ту напала. Що-що, а протистояти булінгу я навчилася ще в школі.

— Погрожуєш мені? — я склала руки на грудях. — Ти б перш ніж рота розкривала, хоч би дізналася, хто я така. Може, це тобі не позаздриш, якщо ти продовжиш спілкуватися зі мною в такому тоні?

Вона лише пирхнула, навіть не намагаючись приховати зневагу.

— Я тебе попередила, Ліадайн.

Я залишилася стояти, дивлячись їй услід, і відчула, як щось усередині неприємно стискається — не злість, ні, скоріше роздратування. Мені зовсім не хотілося в перший же день бігти до ректора й скаржитися, або демонструвати, що моя мама знайома з ним. Але думка про те, що, якщо булінг продовжиться, то доведеться повідомити ректору, вже закріпилася десь на краю свідомості.