Розділ 7.1

МУІРН

Ліадайн

В понеділок я прокинулася рано, хоч і спала не дуже добре. Я хвилювалася. Перший день в магічній академії — це вам не на прогулянку сходити! Я боялася, що мені не вдасться проявити себе, що я не зможу опанувати магію. Звісно, в мене тоді вийшла вогняна куля, але то було лише раз.

— Тебе провести чи ти сама дійдеш? — мої роздуми перервала мама. Вона сьогодні дуже намагалася бути милою, навіть каву мені зварила і бутерброди зробила.

— Сама. Я не маленька. І дорогу пам’ятаю, — мені хотілося прогулятися в тиші. — Якщо, звісно, це безпечно.

Про темних магів я теж пам’ятала, хоч і не зустрічала їх ще.

— Дорога до академії зазвичай безпечна. Нею багато студентів ходить. Успіхів! — мама поцілувала мене в щоку. І я навіть їй це дозволила.

З’ївши мамині простенькі бутерброди з ковбасою і сиром, я поспішила до академії. Хоч було лише о пів на дев’яту, я не хотіла спізнюватися в перший день. Ректор Деммін здивувався, коли я постукала в двері за десять хвилин до дев’ятої.

— Це ж треба, яка ти пунктуальна! — тепло усміхнувся він. — Не те, що твоя мама. Ходімо до зали.

Ректор привів мене до зали для занять бойовою магією. В академії було ще тихо, рідко хтось проходив повз, але кожен з цікавістю на мене дивився. Ректор пояснив, що студенти, які живуть у гуртожитку, снідають о 9:30 і тільки після цього починається активне життя.

— Якщо хочеш, то теж можеш тут жити, — запропонував він.

— Я подумаю.

Ідея здалася непоганою, але я не була певна, що добре увіллюся в колектив — під кінець семестру, та ще й нічого не знаю про магію.

— Тут добре годують, бібліотека під боком і не треба вставати рано, щоб встигнути прийти вчасно. Щоправда, кімнати на чотирьох, але якщо компанія гарна, то навіть весело. Хоча тобі, напевно, хочеться побути з мамою.

— Та не дуже, — зізналася я. — Я від неї відвикла.

— Ох вже ця мама… — ректор Деммін глянув на мене з сумом і похитав головою. — Я завжди їй казав, що вона неправильно чинить, залишаючи тебе на Землі і так рідко навідуючись. Магія — частина тебе. Недобре було так довго позбавляти тебе її.

— Ви маєте рацію, — кивнула я. — Я дуже незадоволена її вчинком. Але згодом звикну і до неї, і до магії, і до нового світу.

— Як чудово, що ти така розважлива, Ліа. Твоїй матері дуже не вистачає цієї риси. Їй аби сперечатися і стояти на своєму, навіть коли вона усвідомлює, що помиляється.

Ми увійшли до тренувальної зали і ректор вказав мені на двері на дальній стіні.

— Там роздягальня. Переодягайся. Скоро Нейд прийде.

Роздягальня нагадала мені про уроки фізкультури і я не стримала усмішки, розглядаючи довгі лави і шафки для одягу. Звісно, тут все мало інший вигляд, але бойова магія в мене асоціювалася з фізичними вправами. Хоч і форма тут дуже відрізнялася від звичної спортивної — зверху щось середнє між тунікою і легким мундиром, з розрізами по боках і спереду, й вузькі штани зі шнурованими черевиками. Дуже в магічному стилі. Що дивно, але стиль цей я майже не бачила на вулицях — люди носили звичний мені одяг, тільки іноді траплялося стилізоване під сучасний одяг фентезійне вбрання. Не так я собі магічний світ уявляла. Втім, мені подобалось, що не треба хоч в чомусь звикати до нового. Хіба що до цієї незвичної форми.

Коли я нарешті вийшла до зали у своїй новенькій формі, Нейд уже був тут. І теж у такій самій формі. Мабуть, залишилася в нього з часів навчання.

— Ну, що, Ліа? Займемося справою? — Нейд відразу став навпроти мене.

Я відчула легке хвилювання. А раптом не вийде? Але показувати свій страх не стала. Ще чого!

— З чого почнемо? — натомість спокійно спитала.

— Зі щита. Спочатку потрібно навчитися захищатися і лише потім атакувати.

— І як він працює?

— Схрести руки перед собою, долонями до супротивника, — я вже бачила цей жест у мами, тож зрозуміла, про що Нейд говорить. — Потім уяви, як по твоєму тілу струмує енергія, світла, тепла, а потім вона просочується крізь пальці, утворюючи щит перед тобою. Відчуй його захист, повір у нього. Візуалізуй його. Спробуй. Не завжди виходить з першого разу.

Я спробувала зробити, як сказав Нейд і з подивом виявила, що магія дається мені легко, без жодних зусиль. Всередині приємно лоскотало, чи то від чарів, чи то від захоплення, і це надзвичайне почуття виштовхнуло з мене енергію, яка утворила перед моїми руками круглий щит. Він був напівпрозорим, світлим, із золотистими прожилками, трохи рябив, тому я бачила Нейда крізь нього нечітко. Але навіть так я змогла роздивитися, що він жбурляє в мене вогняну кулю. З переляку я заплющила очі і позадкувала. Зупинив мене тичок у спину якимось твердим предметом і одночасно з цим я почула легке шипіння.

____________

Як думаєте, хто зупинив Ліа? ;)