Розділ 6.1

МУІРН

Кетта

— Куди це ми йдемо? — спитала Ліадайн, як тільки я повернула в бік парку. — Я думала, ми повертаємось додому.

— Послухаємо трохи музику, — я кивнула в бік сцени на галявині, яку оточив невеликий натовп людей.

— Твоя улюблена? — Ліадайн охоче йшла слідом за мною. Схоже, і в неї втома пройшла, як тільки ми вийшли з магазину.

— Моя хороша знайома — Аволін Фіан, — подругами нас складно було назвати — ми бачилися з Аволін рідко з того часу, як вона переїхала від мене, але ми завжди тепло спілкувалися, коли зустрічалися. — Вона з Соммерінду.

— Звідки?

— Соммерінд. Інший магічний світ. Там живуть ельфи.

— То вона ельфійка? — Ліадайн аж очі витріщила й піднялася навшпиньки, намагаючись розгледіти поверх людських голів гостренькі вуха Аволін.

— Так. Я після концерту вас познайомлю. Може, подружитесь. Вона на шість років старша за тебе.

Ми протиснулися ближче до сцени і я, спіймавши погляд Аволін, помахала їй. Побачивши мене, вона на мить усміхнулась, а потім знову повернула звичний сумний вираз обличчя, який супроводжував її останній рік. Аволін так і не змогла врятувати коханого від темної магії, проте здобула популярність в музичній сфері. Її щирі тексти про втрату і біль від перетворення коханого на темного мага знайшли відгук в людських серцях. Їм був близький біль Аволін, адже багато хто опинився в схожій ситуації — їх коханих, друзів, рідних забирали темні маги.

Я дивилася на Аволін, вслухалася в тужливі й водночас чарівні звуки флейти, вбирала в себе слова про темряву, вибір, біль і кохання, яке горить в душі попри все, і не помітила, як моєї руки обережно торкнулась інша рука. Я машинально переплела свої пальці з пальцями Дема, і тільки коли пісня закінчилась і над парком повисла тиша, я зрозуміла, що тримаюсь з Демом за руки. Спробувала витягнути долоню, але Дем лише міцніше стиснув мої пальці, ніби одним цим дотиком говорив — не відпущу. І я здалася. Просто стояла поруч з ним, трималась за руку, торкалась плечем його плеча, дивилась на зірки над нашими головами і думала, як іноді мало потрібно, щоб відчути себе трішечки щасливою. А зараз, попри сумні пісні Аволін, я відчувала легкий, ледве помітний натяк на щастя. І щось мені підказувало — причина була в Демові.

Як тільки концерт скінчився й Аволін спустилася зі сцени, прямуючи до нас, Дем відпустив мою руку. Відразу стало холодно й незатишно, а ще почала боліти нога — та сама, яку я колись зламала на Землі. Дивно, що я раніше не помітила болю. І втоми, що разом на мене накотилася.

— Яка я рада бачити тебе, Кетто! — Аволін кинулася мене обіймати, зовсім не зважаючи на зацікавлені погляди людей з натовпу. — О, і Нейд тут! І Дем. Ви помирились?

Я зітхнула. Хоч би не бовкнула зайвого при дочці.

— Так. Ми знову спілкуємось. А ще я нарешті забрала дочку з Землі, — я притягнула Ліа ближче до себе, вона весь цей час стояла з Нейдом трохи осторонь. — Ось моя Ліадайн.

— Рада познайомитись, — Аволін простягнула Ліа руку й та її потиснула. — Я Аволін.

Ми трохи поспілкувалися з Аволін, обмінялись останніми новинами, я навіть встигла їй шепнути, щоб мовчала про мої стосунки з Демом при Ліадайн. Аволін не ставила зайвих питань, лише кивнула з розумінням — за що я їй була вдячна. Ми провели Аволін до порталу, і тільки тоді попрямували додому.

Йти було недалеко, але нога так розболілася, що мені хотілося просто взяти й створити особистий портал. Але тоді довелося б пояснювати Дему, що в мене з ногою — а йому б це точно не сподобалось. Тому я стиснула зуби й мовчки повзла, намагаючись не сильно шкутильгати. Ліадайн з Нейдом йшли попереду — він якраз розповідав їй історію Аволін — тож я спокійно взяла Дема під руку. Так йти було значно легше.

— Ногу натерла чи просто втомилася? — в тихому голосі Дема, що прозвучав над моїм вухом, відчувалося хвилювання.

— Втомилася, — відповіла я, бо знала — якщо скажу, що натерла, то Дем ще полізе зцілювати. Він такий — він може.

— Я думав, для тебе звично багато ходити. Ти ж постійно на пошуки трав вибираєшся.

Так-то воно так, але в ліс я ходила з посохом — і для додаткового захисту, і щоб опиратись. Але якщо зізнаюсь, то почне розпитувати, чому ж мені так важко ходити в мої ще молоді роки.

— Сама дивуюсь, — відповіла невимушено. — Мабуть, не мій день.

Дем не став далі розпитувати, і я йому була за це вдячна. Ми вже майже дійшли додому, коли я не помітила під тонким шаром снігу замерзлої калюжі й ковзнула ногою вперед, ледь не падаючи. Добре, що трималася за Дема, інакше б розтяглася на дорозі і вже не тільки нога боліла б.

На шум — я не голосно, але все ж вилаялася — обернулися Ліа з Нейдом. Побачивши, що я чіпляюся за Дема так, ніби від цього залежить моє життя, Ліа здивовано підвела брови і — клянуся! — в очах її спалахнули лукаві вогники.

— Послизнулася, — відповіла їй, щоб не подумала чого зайвого. — Ледь не впала.

— Ви там міцніше тримайте мою маму, ректоре Демміне, — хитрувато посміхнулась моя дочка. — Вона мені ще знадобиться.

От і в кого вона така? Характер точно не мій.

— Тримаю, — з такою самою хитринкою в голосі відповів Дем.

Ще якщо Нейд щось додасть — я точно вибухну. Але Нейд, побачивши мій насуплений погляд, промовчав. Хоч іноді вмикає мозок.

___________

Пісні, які виконувала Аволін можна послухати на моєму телеграм-каналі "На крилах фантазії":

https://t.me/annapotii_books