Розділ 5.3

Спершу ми пішли в спеціалізований відділ з формою для бойової магії, а потім я повела Ліадайн на другий поверх, де можна було вдягнутися від голови й до ніг.

— Зараз я тебе гарненько вдягну, моя дівчинко, — я широко усміхнулася й потягнула дочку до відділу з верхнім одягом. Її куртка мала не надто новий вигляд. — Вибирай все, що подобається. На ціну не дивись. Можеш навіть кілька курток чи пальт вибрати.

— Кілька? — Ліадайн з сумнівом на мене подивилась. — А в тебе грошей вистачить?

Її сумніви вкотре нагадали мені про те, що я покинула дочку на три роки. Вона жила бідно весь цей час, а я тут заробляла гроші, які не було куди витратити. І що я за мати така? Але зараз я можу все виправити. І я збиралась це зробити в максимальному обсязі.

— В мене вистачить грошей на повне оновлення гардеробу для тебе, Ліа. Та ще й свого теж. Не хвилюйся і вибирай все, що забажаєш.

— Ти когось пограбувала, мамо? — Ліадайн скептично здійняла брову, все ще не вірячи, що сьогодні їй можна скупити пів магазину.

За спиною почувся регіт. В два голоси. От що за чоловіки? Смішно їм!

— Я взагалі-то талановитий зіллєвар. Я створюю доволі дорогі й цінні зілля.

Ліа нічого не відповіла, вона попрямувала до курток — її вибір впав на фіолетові. Я пам’ятала, що це був її улюблений колір ще в дитинстві — я тоді привезла їй з Муірну фіолетову сукню, і вона досі його любила.

З відділу ми вийшли з двома куртками і одним пальтом для Ліа, й новеньким смарагдовим пальтом для мене. Дочка спочатку хвилювалася, як ми все це донесемо, але я показала їй, як магією зменшувати предмети і купила їй власну сумку з магією полегшення. Ліа була просто в захваті від неї.

— Це ж скільки сюди може вміститися? — вона зазирнула в свою сумочку, роздивляючись крихітні, ніби пошиті для ляльок, куртки й пальто.

— Все життя! — розсміялася я й повела її до наступного відділу — з піжамами, нічними сорочками й спідньою білизною.

Мені здавалось, що всі дівчата люблять такі відділи, але коли ми зайшли всередину, Ліа скептично повела бровою.

— А тут ми що забули? В мене є піжама і труси.

— Трусів багато не буває! — я підхопила її під руку й потягла вибирати. — Дивись, скільки тут всього. І все таке гарне! Може, виберемо щось одної моделі, але різного кольору?

— Навіщо? — Ліа подивилася на мене так, ніби я запропонувала їй щось безглузде. — Ми що будемо по дому в одній білизні розгулювати? Я на таке не підписувалась.

— Та просто так, — я витягла кілька однакових комплектів. — Це ж мило. Чому ні?

— Гаразд, вмовила, — пробурчала дочка.

І що їй не подобається? Я не розуміла.

Поки Ліадайн вибирала зручні піжами, я роздивлялася доволі відверті нічні сорочки. Звісно, я носила й піжами, але до гарненьких сорочок в мене була особлива слабкість. Навіть попри те, що останні кілька років я спала одна, я все одно їх купувала. Я повільно перебирала сорочки всіх відтінків зеленого, коли мої пальці зупинились на одній — смарагдова, напівпрозора, смарагдово-золоті мереживні вставки й грайливі бантики. Я просто мала її купити! Прямуючи в кабінку, щоб примірити цю бездоганну красу, я наштовхнулася на примружений погляд Дема.

— І з ким ти в ній спати збираєшся? — тихо, трохи хрипко спитав він.

Я ледь стримала усмішку, радіючи, що зачепила його. Не втрималась і пожартувала:

— З тобою.

Бідолашний Дем аж закашлявся, ледь не подавившись кавою. Кусаючи губи, щоб не розсміятись, я прошмигнула в кабінку. Сорочка сиділа на мені ідеально — мій колір, мій фасон, мій розмір. Жаліючи, що не можна вийти й продемонструвати Дему, щоб остаточно його шокувати, я зняла сорочку й вийшла з кабінки. Дем стояв поруч і мружив очі. Такий смішний.

— Уявив? — прошепотіла я, грайливо усміхаючись. Я сьогодні була в хорошому настрої. А може, то дідусеве вино досі з мене не вивітрилось.

— Так, — процідив Дем крізь зуби, пропалюючи мене своїм поглядом.

Я пройшла повз нього і попрямувала до Ліа, щоб подивитись на обрані нею піжами. Подивилась і засумувала. Якісь вони дуже пристойні! А вона ж уже повнолітня. Мала б щось відвертіше обрати. Чи соромиться мене?

Я взяла ініціативу в свої руки й вибрала для Ліа напівпрозору, мереживну сорочку фіолетового кольору.

— Ось, — показала я їй. — Візьми для різноманіття. А то одні піжами наскладала.

— Навіщо вона мені? — Ліадайн скептично оглянула мою знахідку. Скептичний вираз обличчя сьогодні приклеївся до неї намертво. — В мене навіть хлопця немає. Вже.

— Для себе, — невже їй потрібно пояснювати такі базові речі? Я думала, вона в мене розумніша.

— Для себе я люблю практичне та зручне.

— Ну ти все ж приміряй, — наполягала я.

— Гаразд… — Ліа важко зітхнула й взяла з моїх рук сорочку.

Нейд відразу оживився.

— Можеш навіть нам показати, — кинув він їй вслід.

Я різко розвернулася й метнула в Нейда суворий погляд. Що це він собі таке дозволяє?!

— Та я тобі! — стукнула його кулаком в плече. — Головне, як я пішла міряти, то тобі нецікавим був результат.

— Мене старі не цікавлять, — розреготався цей негідник.

— Я стара?! — обурилася я. — Та мені лише 41! Я тобі покажу стару!

Я з силою його штовхнула, так що Нейд ледь не завадив вішаки з одягом.

— Кетто, припини, — тихо, але твердо сказав Дем, підходячи до нас.

— Це він почав! — я ще більше обурилася.

— А ти не продовжуй. Ти ж доросліша, Кетто, будь розумнішою, — Дем з легким осудом подивився на мене, а потім повернувся до Нейда. — А ти припини дражнити Кетту. Бо отримаєш вже від мене.

— Вже й пожартувати не можна… — Нейд вдавано насупився й відійшов убік.

Вже за мить Ліа вийшла з кабінки і… погодилася на сорочку. Але глянувши у мій кошик з речами, потягла мене в бік… піжам.

— Мамо, давай купимо тобі нормальну піжаму? Ти ж не будеш переді мною в цьому неподобстві за сніданком сидіти? — Ліа кивнула в бік смарагдової напівпрозорої сорочки. — Я не хочу цього бачити!