Розділ 5.2

Я різко зупинилася й розвернулася, спрямувавши сердитий погляд на Дема.

— В тебе є совість так лякати, Деме?

Він хитрувато всміхнувся, поглядаючи на мене.

— Я думав, в тебе має бути хороша уважність — щоб темні маги не підкралися ззаду.

Я не встигла нічого відповісти, коли в розмову втрутився Нейд.

— А я думав, у власників дару регенерації має бути чудовий зір. Де ти побачив «дівчат», Деме? Особисто я бачу лише одну дівчину.

Нейд, весело підморгнувши, кивнув на Ліадайн. А мені захотілося його прибити. І чому цей малий негідник так любить нагадувати мені про вік?!

— Деме, дай йому потиличника, бо я вже не дістаю так високо, — поскаржилася я.

— Як не дістаєш, то нема чого чужими руками нападати, — розреготався Нейд.

Я розізлилася ще більше.

— Зараз енергетичною кулею як жбурну в тебе, то відразу відпаде бажання жартувати, — я для переконливості підняла руку, ніби дійсно збиралася прикликати магію.

Нейд продовжував реготати, Дем дивився на нас з усмішкою й хитав головою, а от Ліадайн… Вона вперла руки в боки й суворо на нас подивилася — спочатку на Нейда, потім на мене.

— Може, досить? — голос в неї теж був суворий. — Дорослі люди, а поводитесь, як діти.

Я опустила руку, а от Нейд все ще нахабно усміхався.

— Можеш навіть не намагатися, Ліа. В мене імунітет до суворих поглядів. Скільки на мене архімагеса Тіррена так не дивилася, а результату — нуль.

— А я можу не тільки дивитися, а й запотиличника дати. На відміну від мами, я до вашої шиї дістану. І не подивлюся, що ви — мій майбутній викладач.

Тут вже смішно стало мені. Я й не знала, що в мене така сувора донечка. Дійсно нагадує архімагесу Тіррену — та вміла всіх студентів тримати в кулаку й ставити на місце одним лише поглядом. Тільки от в кого Ліа така?

— «Ви»? — Нейд відразу перестав сміятись. — Ти знущаєшся чи що? Я тебе всього на 10 років старший, Ліа. Будеш мені викати поза заняттями — ображусь.

— Ой, як страшно, — Ліа похитала головою. — Ходімо вже до магазину. Бо і я починаю мерзнути.

Дочка взяла мене знову під руку і ми рушили знову. Я тільки обернулася до Дема:

— Ти з нами?

— Так, — кивнув він, й підійшов до мене поближче. Надто близько. Мені навіть здалося, що Дем мене зараз візьме за руку. Але він не взяв. — В мене кава скінчилася. Хотів купити й заодно трохи подихати свіжим повітрям, а то вночі майже не спав, та і вдень теж.

— І чим ти займався всю ніч, Деме? — спитав Нейд з таким єхидством, що мені знову захотілося його стукнути. Ну не при дочці ж такі дурні натяки робити?! Якби цей негідник був поруч, я б його точно штовхнула. Але він йшов з іншого боку від Дема.

— Читав, — з повною незворушністю відповів Дем. І як йому тільки вдається так спокійно реагувати на шпильки Нейда?

— Я навіть не здивований, — пирхнув Нейд. — І що ти читав?

— Вивчав дещо.

— Не поділишся? — допитувався Нейд. Мені теж було цікаво, але я мовчала.

— Ні. Не зараз.

Через кілька хвилин ми вже зайшли до магазину. Нейд одразу повернувся до Дема.

— Підеш з нами? Я один не витримаю цей жіночий шопінг.

Дем коротко всміхнувся й кивнув на автомат з кавою.

— Піду. Тільки каву куплю спочатку.

В його усмішці й погляді, яким він ковзнув по мені, дуже явно читалося: «я хочу побачити тебе в нових вбраннях, Кетто». Що ж, я не збиралася йому в цьому відмовляти. Хай дивиться.