Розділ 5.1

МУІРН

Кетта

Ліадайн була в Муірні вже три дні, а я досі не могла повірити, що вона погодилась переїхати. Іноді мені здавалося, що я прокинусь вранці — а її немає. І що вона мені лише наснилася. Але Ліа була тут, зі мною, хоч і трохи сердилася. Втім, вона мала повне право ображатися на мене — я дійсно була для неї поганою матір’ю. І якщо раніше я не могла щось змінити, то зараз в мене був шанс все виправити.

Дорогою до порталів я пояснювала дочці про наші гроші — що в нас є лише монети сріблястого та золотистого кольору.

— Золотисті монети називаються мерти, сріблясті — мери. Мерти — щось на кшталт земних купюр, а мери — монеток.

— А де життя дешевше — тут чи там?

— Як на мене, дешевше тут, — мені в принципі тут легше жилося, але річ не в грошах була. — Проте, поняття дешевих і дорогих продуктів доволі сильно відрізняється від земних. Поїсти навіть у хорошому ресторані — відносно недорого. Комунальних послуг тут немає. Все на магії працює і тобі необхідно тільки купувати заряджені кристали для роботи певних пристроїв. А ось вони вже не з дешевих.  

— Тобто, купив житло і більше нікому не платиш? — Ліадайн аж зупинилася. — А квартири? Будинок може потребувати ремонту, але ж людина є власником лише квартири.

— Про квартири я зовсім забула, — я махнула дочці в бік порталу, який вже виднівся попереду. — Вони в нас не дуже популярні. Їх почали будувати пізніше, тому вони розташовані переважно на околицях. В квартирах живуть або молоді люди, або одинокі, або ті, хто не може дозволити собі власний будинок. За квартиру є невелика щомісячна плата — зовсім дешево в порівнянні з земними цінами.  

— А як тут заведено звертатися до людей? — Ліа йшла повільно, продовжуючи засипати мене питаннями. Я ж хотіла якнайшвидше магазину — погода зіпсувалася і я добряче змерзла. — Як викладачів називати?

— До друзів — звичайно, якщо спілкування офіційне — на ім’я з приставкою «маера», не має значення до чоловіка чи жінки. Це щось на кшталт пана та пані. До викладачів замість «маера» звертаються «маг» чи «магесса». До деяких «майстер-маг» або «архімаг» — залежить від рівня. Але тобі повідомлять під час знайомства.

— А до ректора? — на обличчі Ліадайн з’явилася хитрувата посмішка. Ну що за дитина? І помітила ж щось між нами! А мені так не хотілося, щоб вона знала про наші з Демом стосунки. Втім, є шанс, що вона не буде далі копати.

— До ректора можна або маг Деммін, або ректор Деммін. Різниці немає, — спокійно, ніби й не помітила тієї її посмішки, відповіла я. — Зазвичай його студенти звуть ректор Деммін. З приставкою «маг» звертаються, якщо він замінює інших викладачів на заняттях або ті, хто не є його студентами. За одними лише прізвищами звертаються рідко, в основному в неформальній обстановці. Іноді звертаються на ім’я та прізвище, але це теж більше з неформального спілкування.

І ось нарешті портал. Я вже хотіла в нього ступити, але помітила, що Ліадайн вагається.

— Чого ти, Ліа? — я підійшла до дочки.

— Мені минулого разу не сподобалось, — вона дивилася на портал з недовірою. — Ледь не знудило. А ще мені здається, що я там можу застрягнути.

Я усміхнулась і взяла її під руку. Не думала, що моя дочка буде боятись порталів.

— То був міжсвітовий портал. Від них дійсно трохи нудить. Портали в межах міста легші. Можливе легке запаморочення в перші рази, але чим частіше ти будеш ними користуватись, тим швидше звикнеш. А застрягнути в громадських порталах неможливо. Вони перевірені й надійні. Застрягнути можна лише у власних невдалих порталах. Тож не бійся, доню. Ходімо.

— А якщо ми з кимось зіткнемось? — не відступала Ліа.

Я повільно видихнула. Ні, я розуміла, що вона нічого не знає про мій світ і її питання цілком логічні. Але ж мала бути якась довіра? Невже Ліа думає, що я дозволю чомусь поганому з нею трапитись?

— Коли крізь портал проходить хтось з іншої сторони — він світиться блідо-червоним світлом, — пояснила я дочці. Треба буде їй книги про портали дати — хай вивчає. — Ходімо вже. Я змерзла.

Ліадайн глибоко вдихнула і наважилась. Я обережно її підштовхнула й ступила слідом. Ледве ми вийшли, як до нас підійшов Нейд.

— Чого так довго? — пробурмотів після привітання. — Я вже добряче змерз.

— Всі претензії до Ліадайн, — усміхнулася я, беручи дочку знову під руку — і на диво вона не відсторонилася. — Їй подобається все розглядати. А ще її портали лякають.

— Портали — не темні маги, їх не треба боятися, — реготнув Нейд і попрямував вперед.

Не встигли ми пройти й кількох кроків, як мого плеча торкнулася рука, а за спиною пролунав до болю знайомий голос:

— І куди це ви прямуєте, дівчата?

__________

Як думаєте, хто там до наших дівчат підійшов? :)

Залишайте, будь ласка, свої враження від книги. Мені цікаво знати, що ви думаєте.

Якщо книга сподобалась — додавайте в бібліотеку й ставте вподобайку.❤️