Розділ 3.2

Ми повернулися в дім. Я пішла на кухню готувати обід, а мама влаштувалась з книгою на дивані у вітальні, зрідка поглядаючи на мене. У дитинстві я мріяла про те, щоб готувати разом із мамою, але в ті рідкісні візити вона ніколи не готувала, а зараз виявилося, що вона просто не любить це діло. Та й не дуже вміє. Я погано пам’ятала, чим вона годувала мене в дитинстві, але там точно не було нічого надзвичайного. Що ж, готуватиму одна. Я це люблю.

Обід вийшов доволі простим — суп і шоколадне печиво до чаю. Основні сили я поберегла для вечері. Але мамі сподобалось і це.

— В тебе суп смачнішій, ніж в моєму улюбленому кафе, — похвалила вона мене після обіду. — Треба буде тобі купити книжки з місцевими рецептами.

— О, було б добре, — я обожнювала вивчати нові рецепти.

Після обіду я трохи відпочила з книгою — почала читати місцевий художній роман, а потім знову повернулася на кухню. Цього разу я планувала вразити всіх своєю майстерністю. Сподіваюся, мама і цей її знайомий оцінять мої страви.

Десь о сьомій вечора в двері подзвонили. Я якраз закінчила з приготуванням вечері і накривала на стіл, тому двері відчинила мама.

— Пахне смачно! — з передпокою почувся приємний чоловічий голос. — Кетто, ти що навчилася готувати?

— Ні, це все моя донька. Проходь, Нейде.

У вітальню зайшов високий підкачаний чоловік, явно молодший за маму, але й не хлопчик. Десь років 30 напевно. А я очікувала побачити маминого ровесника.

Чоловік був дуже привабливий: копиця густого, шоколадно-каштанового волосся недбало спадала на чоло з широкими густими бровами з-під яких на мене дивилися глибокі темно-сині очі, схожі на нічне небо. Мені здалося, що на кілька секунд я перестала дихати.

— Привіт! — він широко усміхнувся мені.

— Добрий вечір, — пробурмотіла я трохи розгублено, не знаючи, як до нього звертатись — на «ти» чи на «ви».

— Ось вона, моя дочка Ліадайн, — представила мене мама.

— Дуже схожа на тебе, — кивнув чоловік. Чи все ж хлопець? Чорт, скільки ж йому років?

— Це Нейділат Фатарі, мій старий друг, — повідомила мені мама.

— Сама ти стара, Кетто! Я ще молодий, — реготнув чоловік. — І Нейд, а не Нейділат.

— Я хочу, щоб дочка знала твоє повне ім’я. Адже вони всі для неї нові, навіть її власне.

Покінчивши з привітаннями, ми сіли за стіл. Нейд одразу з апетитом накинувся на їжу, ніби не їв тиждень.

— Приходитиму тепер частіше, — сказав він, коли ми закінчили з вечерею і пили чай з пирогом і печивом. — Ти добре готуєш, Ліа, не те, що твоя мати.

— Зате я фахівець із зіллєваріння. До речі, Нейде, справа є…

— Ну ось, починається… — Нейд ніби відчував, що на нього не чекає нічого хорошого. — Задобрила мене смачною їжею, а тепер чогось вимагаєш. Викладай, Кетто.

— Дем пропонує тобі посаду бойового мага. Він хоче, щоб ти навчав студентів. Той, що зараз викладає — застарий вже для цього, а Ліа потрібна хороша підготовка.

— Архімагеса Тіррена й у 80 була не стара для викладання, — назвав він якусь невідому мені жінку. Чи може то і є бабуся ректора? Адже мама казала, що вона викладала бойову магію в академії раніше.  

— Ти ж знаєш, що він не такий сильний у бойовій магії, як ти. Мені потрібно, щоб Ліа навчав найкращий бойовий маг.

— Значить, тобі таки треба, — Нейд посміхнувся. — І це ти попросила Дема взяти мене на роботу. Зізнавайся, Кетто!

Дивно, як Нейд легко здогадався! Мабуть, він добре знає мою маму.

— Ну, я, — мама не стала ухилятись. — Але він і мене змусив піти зіллєваром знову працювати, — мама зітхнула.

— Дем тебе змусив? — Нейд зробив великі очі. — Нізащо не повірю! Ти ніколи його не слухаєш!

Мама раптом приклала палець до губ і Нейд з розумінням кивнув. А ось я нічого не розуміла! Що за таємниці крутяться навколо мене? Але питати не мало сенсу. Якщо мама не хоче, вона не розповість. Вона дуже вперта.

— Нейде, будь ласка, мені дуже потрібно, щоб ти навчав Ліа.

— Я можу навчати її поза академією, якщо хочеш.

— Потрібно в академії, — наполягала мама.

— Та який з мене викладач, Кетто! — Нейд продовжував чинити опір. І я його розуміла. Він зовсім не був схожий на викладача — надто легкий і веселий. — Я не вмію тримати дистанцію зі студентами і я поганий приклад для наслідування. Не хочу.

— Нейде, ну, будь ласка, я ж погодилася, хоч мені й дуже не хотілося повертатися до академії. Сам знаєш чому.

— Мені сестру треба шукати, — веселість Нейда раптом кудись зникла. Цікаво, що з його сестрою? Чи це теж таємниця?

— Ми всі разом її знайдемо, Нейде. Тільки спочатку навчи мою дівчинку, щоб я не хвилювалась за неї. Хоч би один семестр, Нейде! Ми вже 9 років намагаємось врятувати Ніду, півроку нічого не вирішать. Я сама хочу якнайшвидше повернути її, ти ж знаєш, але я повинна захистити доньку. Тільки ти можеш допомогти мені. Нейде, я прошу тебе!.. — мама дивилася на нього з благанням.

А я спостерігала за ними мовчки — без благань, але з цікавістю. Мені було все одно, де мене будуть навчати — індивідуально чи в академії. Індивідуально навіть краще. Ніхто не буде дивитися на мене як на дурепу.

__________

Як думаєте, Нейд погодиться стати викладачем? ;)