Розділ 3.1

МУІРН

Ліадайн

Коли ми прийшли додому, мама підійшла до блідо-рожевого каменю, схожого на кварц, що стояв на підставці на столику у вітальні і сказала:

— Дивись, Ліа, це щось на кшталт місцевого телефону. Називається кристал зв’язку. Він працює за допомогою магії. Торкаєшся рукою кристалу, уявляєш людину, з якою хочеш зв’язатися, подумки чітко називаєш її ім’я і чекаєш. В цей час у тієї людини кристал блиматиме червоним і видаватиме тихе гудіння. Звісно, тобі треба знати людину в обличчя та її ім’я, щоб подзвонити. Зараз я покажу тобі, як це працює.

Мама торкнулася рукою кристала, на мить заплющила очі і стала чекати. За хвилину над каменем з’явилося щось на кшталт нечіткої проєкції, ніби напівпрозоре зображення зависло в повітрі.

— Що хотіла, Кетто? — спитало зображення чоловіка. Чи хлопця? З проєкції важко було визначити його вік.

— Заходь сьогодні на вечерю, Нейде. Я доньку привезла. Познайомлю вас.

— Добре, прийду.

Мама відпустила руку і зображення зникло.

— А я так зможу? — хоч мені й не було кому поки що дзвонити, але хотілося мати можливість це робити.

— Тут всі так можуть, навіть люди без магії.

— А такі є? — здивувалася я.

— Мало, але є. Хтось прийшов із немагічних світів, хтось народився обділеним. Таке іноді трапляється, але дуже рідко. Зараз я прив’яжу тебе магією до домашнього кристалу. Дай руку.

Я простягнула мамі руку і вона поклала мою долоню на кристал, накривши своєю. І в ту ж мить я відчула легке поколювання, ніби рука німіє і стало навіть трохи лоскотно. Але я терпляче чекала, поки мама закінчить. Вона чітко назвала моє ім’я, ще кілька секунд потримала мою руку, а потім нарешті відпустила.  

— Все, тепер тобі можуть сюди дзвонити.

— А мобільного варіанту зв’язку у вас немає? — все ж таки я звикла, що телефон завжди під рукою і можна розмовляти з людиною будь-де.

— Є такі кристали у вигляді прикрас, але їх постійно треба заряджати магією. Це доволі дорого. Вони мало тримають, як телефон з поганою батареєю. Я використовую такий кристал тільки, коли йду сама в небезпечне місце.

— Доведеться відвикати від мобільного зв’язку, — я спочатку трохи засмутилася, але потім згадала, що друзів в мене тут немає, тож і розмовляти ні з ким.

— Та ти ж поки що будеш або вдома, або в академії. А там є кристали зв’язку в кожній кімнаті.

А ось це мені вже не сподобалось. Мама не говорила, що замкне мене в чотирьох стінах.

— Мені що не можна нікуди ходити? — я насупилась. Не так я уявляла життя в магічному світі.

— Самій — поки що ні. Ти маєш опанувати бойову магію, щоб мати змогу себе захистити. Поки не навчишся — тебе завжди буде хтось супроводжувати. Зрозумій, Ліа, — мама взяла мене за руку, — тут дійсно зараз небезпечно.

— Добре, зрозуміла, — кивнула я. — То в мене є магія? — мені не терпілося дізнатися про свої здібності. Я вже цілу добу провела в магічному світі, але сама ще не встигла нічого спробувати.

— Думаю, що є. Нехай батько в тебе звичайною людиною був, але ж я з магією.

— То, може, спробуєш мене чогось навчити? — я не розуміла, на що мама чекає.

— А давай!

Мама взяла мене за руку і потягнула надвір. Ми стали посеред саду, неподалік від затишної альтанки — навесні і влітку тут, мабуть, дуже гарно. Але зараз дерева й кущі стояли голі, і ніщо не радувало око.

— Спробуємо вогняну кулю. Будемо тренуватися тут. Не хочу, щоб ти випадково пожежу в будинку влаштувала, — мама усміхнулася.

— Що робити? — всередині все тріпотіло від передчуття. Невже зараз я зроблю щось магічне? Не віриться!

— Простягни руку долонею вгору, — мама відійшла від мене на два кроки. Я простягла руку. — А тепер уяви, як по твоєму тілу струмує енергія, як вона в тобі накопичується, черпай її від дерев, землі, повітря. Уяви, що енергія протікає з твоїх грудей по руці і завмирає в долоні. Візуалізуй полум’я або вогняну кулю, відчуй її жар, побач форму, уяви, як вона з твоєї долоні піднімається вгору і завмирає в кількох сантиметрах. Починай!

Мамині пояснення звучали доволі дивно, але я зробила, як вона казала. Я думала, що нічого не вийде, але я помилилася. Щойно уявила, як мене наповнює енергія, то прямо фізично відчула її, серце забилося частіше, долоня затремтіла. Відчувши жар, я напружилася і, силою волі змусивши себе не зупинятися, уявила, як з моєї долоні з’являється вогняна куля. І о диво! Вона з’явилася! Від несподіванки я почала махати рукою, намагаючись скинути полум’я. Воно не палило руку, тільки гріло, але мені все одно було до чортиків страшно.

— Не сіпайся! — мама підбігла і схопила мене за руку. — Заспокойся. Тебе вона не обпалить.

— Куди її подіти? — запитала я.

Мама відпустила мою руку і, відійшовши десь на метр, виставила перед собою схрещені руки долонями до мене і, за мить, перед нею з’явився напівпрозорий мерехтливий щит.

— Кидай кулю в мене, — сказала мама. — Не бійся, щит поглине вогонь. Просто жбурни її в мене, як м’ячик, тільки не забудь про намір: ти маєш подумати про те, що хочеш його кинути в мене.

Я спробувала і в мене вийшло. Куля відокремилася від моєї руки і полетіла до мами. Наштовхнувшись на щит, куля зашипіла і розсипалася на тисячі маленьких руденьких іскор.

— Ну ось, доню, у тебе є магія. Вітаю! — мама підійшла до мене і, задоволено усміхаючись, обійняла. Я обережно прийняла її обійми. Мені все ще було трохи некомфортно, коли вона мене торкалася. — Поступово навчишся й іншій магії.

________

Ну ось, в Ліа є магія. Як думаєте, вона швидко навчиться всьому іншому?