Розділ 2.3

— Значить, ось ти яка, Ліадайн, — коли ми сіли у крісла, ректор одразу звернувся до мене. — Ти вже встигла познайомитись з магією?

Я розповіла, що мама лише поверхнево розповіла мені про неї і показала вогняну кулю.

— Ми навчимо тебе всього, що має знати маг, — запевнив мене ректор Деммін. — Ти впораєшся. Я відчуваю, що в тебе є сила. Я внесу тебе до списків студентів і покажу тут усе, видам потрібні книги. За вихідні вивчиш основи, а далі будемо поступово навчати тебе всьому іншому. Я попереджу викладачів, що ти новачок у магії. А тепер скажи мені дату свого народження, щоб я вписав тебе до списків.

— 17 квітня… — почала я, але мама мене відразу виправила.

— 17-й день місяця Муіра, 1687-й рік ІІІ Ери, — сказала вона. Тепер би запам’ятати свою нову дату народження.

— Я так розумію, документів у тебе ще немає, Ліадайн? — ректор спитав мене, а потім примружився і пильно подивився на маму, але вона ніяк не відреагувала. Між ними явно щось відбувалося, чого я не розуміла. Потрібно буде пізніше розпитати маму.

— Ні.

— Ти ж можеш її й без документів оформити, Деме, — спокійно сказала мама. — Я в понеділок займуся цим.

— Для тебе можу. Але, будь ласка, зроби їх якнайшвидше, раптом перевірка зі столиці приїде. Не хочу проблем через тебе. Чергових, — останнє слово ректор сказав дуже тихо, але я його чудово розчула.

— Добре, Деме, — мама кивнула, зовсім не звертаючи уваги на останнє слово ректора, наче й не почула його. — У мене до тебе буде ще одне прохання.

— Яке?

— Візьми Нейда викладачем з бойової магії.

— А Нейд про це знає? — ректор Деммін несподівано розсміявся — легко і весело.

— Ще ні, — мама усміхнулася йому у відповідь, хитро примруживши очі. — Але я його вмовлю.

— Ну, ризикни. Я подивлюсь, як він погодиться.

— Він мене слухається. На відміну від деяких, — красномовний погляд у бік ректора дуже прозоро натякав, що не слухається маму саме він. Але чому мав би слухатись? Тут щось точно цікаве відбувається! І я буду не я, якщо не дізнаюся.

— Нейд стоятиме до останнього. Викладання — це не те, що йому до вподоби. Та й чесно кажучи, я сам не у захваті від такої перспективи. Нейд же зведе з розуму всіх моїх студенток. Навіщо це тобі?

— Ну, твоя бабуся вже не викладає бойову магію, ти не хочеш, а той, що викладає зараз — не найкращий варіант. Нейд має великий досвід у бойовій магії і я хочу, щоб він навчив мою дочку вести бій, — пояснила мама.

— Нейд міг би це робити у вільний час, — заперечив їй ректор.

— Якщо він не буде зарахований до викладачів академії, то може кудись зникнути, а мені потрібні постійні тренування для Ліа. Будь ласка, Деме, візьми його. Я обіцяю, він поводитиметься пристойно. Я з ним поговорю, — мама дивилася на ректора майже з благанням.

— Добре, — ректор здався, — але під твою відповідальність, Кетто. Якщо буде скандал із якоюсь студенткою — відповідати тобі.

— І з якого часу ти став таким моралістом, Деме? — мама весело підморгнула. А мене вже почало все це набридати — я чудово пам’ятала, як вона раніше фліртувала з батьками моїх однокласників. Невже і з ректором теж фліртує?

— Відколи став ректором. Посада зобов’язує, Кетто. І якщо ти так наполегливо пропонуєш Нейда як викладача, тоді і я наполегливо проситиму тебе також відновити роботу тут.

— Так, звичайно! — пирхнула мама, складаючи руки на грудях. — Робити мені більше нема чого. Ти забув, що я у постійних роз’їздах?

— Не забув. Але твоя приятелька Айна — не найкращий зіллєвар і викладач, ти ж сама знаєш, та й не слухають її студенти. А от ти вмієш викладати і твої зілля завжди відмінної якості.

— Ось тільки не треба задобрювати мене компліментами, Деме! Давно не працює, — а от судячи з усмішки мами я зробила висновок, що дуже навіть працює.

— Кей, ну будь ласка. Ти нам потрібна. Ти потрібна своїй дочці тут. Хто ж її навчить варити першокласні зілля, як не ти? — а ректор знав, куди цілити!

— Давай ще по моїх слабких місцях пройдемося! — пробурчала мама. — Я й удома можу її навчити.

— Ти ж вдома робиш лише на продаж. А тут процес більш організований.

— Деме, я не дуже хочу…

— Не обговорюється, Кетто! — ректор поглянув на маму з таким вдавано суворим виразом, що я дивом стримала сміх. — Якщо ти не погодишся працювати тут, то й Нейда я не візьму. Хтось повинен за ним приглядати.

— Ах ось як ти заговорив, Деме Лютем!

— Я тут ректор і в цій суперечці останнє слово за мною.

— А ось підемо в іншу академію — тоді будеш знати! — мама несподівано показала ректорові язика, чим викликала в мене смішок. Тут вже стриматись було неможливо.

— Так вас і візьмуть посеред семестру в іншій академії без магічних знань і навичок. Я із задоволенням подивлюся на цю виставу, поклич, коли підете.

Мені набридли їх суперечки і я втрутилася в розмову. Моє ж слово має тут якусь вагу чи ні?

— Так, мамо, ти підеш викладати сюди або я повернусь назад на Землю.

— Ти ж не знаєш як! — мама кинула на мене здивований погляд.

— Я знайду спосіб.

— Уся в матір! — ректор розсміявся.

— Гаразд, здаюся, — мама підняла руки. — Проти двох я безсила. Думала, ти будеш на моїй стороні, Ліа.

— А я думала — ти на моїй, мамо. Ти мені знадобишся тут. Я ж нічого ще не знаю.

— Тобі б ректор усе показав…

— Це твій обов’язок знайомити мене з новим світом, а не його, — я суворо подивилася на маму.

— А Ліадайн розумні речі каже, Кетто, — ректор підтримав мене. — Вона явно не в тебе така розважлива.

— Іди ти, Деме! — мама аж долонею ляснула по столу від обурення.

— Куди?

— Кудись подалі!

— Це ти так із ректором академії розмовляєш, куди тобі треба дочку під кінець семестру влаштувати? Ну-ну! — ректор дивився серйозно, але на губах його грала хитрувата усмішка.

— Це я так розмовляю зі старим упертюхом, якому лиш би отримати гору в суперечці зі мною! — дивовижно, але мама теж усміхалася.