Розділ 1.3

— Добре, я прощаю тебе. Тільки витри сльози. Давай поговоримо спокійно.

Мама кивнула, і я повернулася на своє місце. Ми мовчки дивилися одна на одну, слова не хотіли приходити нам на допомогу. Я перша не витримала незручної тиші.

— Припустимо, я тобі вірю про інший світ і магію, — губи мами відразу здригнулися в легкій усмішці. — Але як мені бути? У мене своє життя, навчання, робота, друзі, хлопець, зрештою. Як я все це кину і втечу в невідомість? Я не вмію тікати, як ти. Я не така.

Насправді, я не вірила в її історію про магію й інший світ, але я мала розібратися в ситуації, мала зрозуміти, що робити далі.

— Тобі треба прийняти рішення. Земля або Муірн. На жаль, якщо ти підеш зі мною, то з друзями доведеться попрощатися. З хлопцем теж, — мама гірко посміхнулася. — З навчанням ми розберемося там, академія магії — набагато краща за ці ваші університети, а робота тобі поки що не знадобиться.

— Мені подобається моя спеціальність. Я хотіла за нею працювати.

— А на кого ти вчишся? — нарешті поцікавилась мама.

— Я вивчаю психологію.

— Там ти теж зможеш її вивчати як доповнення до магічних наук.

— А друзі? Хлопець? Що я їм скажу? Вибачте, але я зникаю? Туди, де немає зв’язку?

Мама заплющила очі і зробила глибокий вдих. Здається, вона втрачала терпіння. Але коли вона розплющила очі, в них не було роздратування, а все той же смуток, тільки посилений вдвічі.

— Двадцять років тому, йдучи з Муірна, я залишила люблячих батьків, бабусю з дідусем, найкращу на світі подругу та кохану людину. І мені було набагато складніше вижити у новому, немагічному світі без документів, грошей та підтримки. У тебе ж є я. Я допоможу тобі адаптуватися.

— А чому ти лишила свій світ? — продовжувала підігрувати я.

— Посварилася з коханою людиною. Сильно розійшлися у думках. Я вирішила так його покарати, ось тільки насправді я покарала саму себе. Я багато тут натерпілася. Особливо через твого батька.

— Не нагадуй. Мені й досі кошмари ночами сняться, — я зітхнула.

Батько наклав на себе руки, коли мені було шість років. У передсмертній записці він звинуватив у своїй смерті нас із мамою. Він вважав, що ми зіпсували йому життя. Ніхто, крім мене та мами, не бачив ту записку, але баба Валя і без неї вважала, що це моя мама звела до могили її улюбленого синочка. За що й поливала її брудом із завидною регулярністю.

— Вибач, що обрала тобі такого батька. У тебе міг би бути чудовий батько, якби я не була такою дурепою.

— Минулого не зміниш, — я знову зітхнула. — Але можна створити краще майбутнє.

— То ти підеш зі мною, Ліа?

Я замислилась. Встала з-за столу і, підійшовши до вікна, виглянула на вулицю: у вечірній темряві сніжинки повільно кружляли у своєму химерному танці. У такий день дуже хочеться дива, як у дитинстві. Майже справжньої магії. І я його отримала: мама пропонувала мені переміститися до магічного світу. Звучало фантастично, але що коли вона каже правду? Вона не була схожа на божевільну. Може, дійсно магія існує? І ті книги… Я так і не змогла знайти мову, якою вони були написані. І це в часи інтернету! Це про щось та й говорило. Я не пробачу собі, якщо з упертості та недовіри відмовлюся від магії.

Що я втрачаю? Тяжке життя з бабою-диктаторкою? Чотиримісячні стосунки з хлопцем, батьки якого мене зневажали? Друзів, яких дістало, що я вічно на роботі, у навчанні і не можу вирватися з ночівлею на дачу, бо мене у 19 років бабуся контролює як малолітню? Навіть Аліса, з якою я так дружила з дитинства, покинула мене — вона з батьком півтора роки тому переїхала до Англії. Ми спілкувалися, але вже не так активно, як раніше. Мені нікого було втрачати.

А ще я кожною частинкою своєї душі жадала вирватися з полону цього нікчемного життя і ось у мене з’явився такий шанс. Трохи дивний, але все ж таки шанс. Якщо мама справді зможе створити портал і я перейду в магічний світ — це буде найбільш хвилююча подія в моєму житті. А якщо нічого не вийде, я посміюся і повернуся до свого звичайного життя. Я майже вирішила погодитися, але до того я мала поговорити з Владом.

— Мені треба зустрітись зараз зі своїм хлопцем. Тільки потім я дам тобі відповідь, — повідомила я мамі своє рішення.

— Добре. Тільки не кажи йому про магію. Скажи, що змушена виїхати кудись далеко.

— Я ж не божевільна!

Я залишила маму наодинці з тортом і пішла до своєї кімнати. Тремтячою рукою я знайшла номер Влада і зателефонувала. Зараз дізнаємося, наскільки міцні наші стосунки, зараз ми його перевіримо. Ми зустрічалися з Владом недовго, всього 4 місяці, я поки що недостатньо добре його знала, але мені було добре з ним. Мені здавалося, що я його кохаю. Чи, принаймні, відчуваю симпатію. Не знаю. Коханням всього свого життя, як в книгах, я назвати Влада не могла, але ми приємно проводили час.  

— Владе, ти не міг би зараз приїхати до мене на півгодини? Є термінова розмова.

— Сподіваюся, ти не вагітна, — Влад реготнув.

— Не валяй дурня. Просто приїжджай, — на його жарти в мене не було сил.

— Твоя баба мене впустить?

Баба Валя не дозволяла мені запрошувати хлопців додому, хіба що вдень на десять хвилин. Але точно не ввечері.

— Поговоримо у під’їзді.

— А завтра не може почекати? — судячи з голосу, Влад явно не горів бажанням їхати. Але пояснювати телефоном, що мені потрібно поїхати, я не могла.

— Ні. Справа термінова.

— Гаразд, зараз приїду, — зітхнув він і закінчив дзвінок.

Я нервово ходила кімнатою, чекаючи зустрічі з Владом. Я прокручувала в голові варіанти розмови і все ніяк не могла уявити його реакцію мій від’їзд. Через 15 хвилин він зателефонував мені і повідомив, що чекає на поверсі нижче. Я накинула куртку на плечі та вийшла до нього. Влад зустрів мене жадібним поцілунком і лише потім спитав, що в мене за «пожежа» така.

— Приїхала моя мама і хоче забрати мене з собою.

— У сенсі? — очі Влада округлилися, а брови поповзли вгору. — Та сама мама, на яку ти вічно злишся? І тепер ти збираєшся поїхати з нею? А як же я? Так просто? Наші стосунки для тебе нічого не означають? Я лише розвага для тебе? Ти ж кричала, що терпіти не можеш матір і не хочеш з нею більше ні бачитися, ні розмовляти, а як вона приїхала і поманила тебе пальчиком, ти миттю перевзулась у повітрі?