Розділ 25.1

ЗЕМЛЯ

Ліадайн

Кожного разу перед Днем народження я боялася, що мама не приїде. Що забуде про мене. Не привітає. Та вона приїжджала. Ігнорувала часто інші свята, але на моє власне завжди приїжджала.

Хоча я давно припинила її чекати. Мама стала мені чужою, хоч в дитинстві ми були дуже близькі. Я розучилася бути донькою. Я вміла бути тільки онучкою противної бабці. І за це теж, не тільки за постійні від’їзди, я злилася на маму.

Баба Валя не була тією милою і доброзичливою бабусею з книжок, які я читала. Вона не підтримувала мене, коли було сумно, не робила какао, не пекла смачнющих пирогів і печива. Хіба що звичайні пиріжки. Іноді. Баба Валя тільки вимагала. Щоб я була слухняним, непомітним привидом, щоб допомагала по дому, гарно навчалася і не шукала неприємностей, як моя мама. Я намагалася. Чесно намагалася бути для неї ідеальною онукою, але що б я не робила — вона мене не любила. І знаходила за що насварити. Ніби тільки й цього хотіла. А я просто хотіла жити в нормальній сім'ї.

Але нормальної в мене не було. Батько вкоротив собі віку. Бабі я не була потрібна, як і родичам з боку батька. Мама місяцями пропадала. Працює. А чи дійсно працює? Баба Валя вважала, що в неї давно вже інша сім’я, в якій я зайва, а до мене приїжджає, бо совість гризе. Я не знала, що думати і в що вірити. В дитинстві я дійсно вірила, що мама тяжко працює заради мене. А зараз, коли мені майже 16 я дивлюся на світ без рожевих окулярів. У мами дійсно могла бути інша сім’я. Новий чоловік, якому не потрібна дитина від іншого, і діти інші теж могли бути. Я завжди хотіла братика чи сестричку, але коли батько був живий ми жили бідно, а потім мама поїхала. І мене з собою не взяла.

А я… я дивилась на нормальні сім’ї і хотіла теж жити в такій. З люблячою бабусею і дідусем, з мамою, татом, маленьким братом чи сестрою і обов’язково з кішкою, рудою, як і я. Але це лише мрії і ніколи в мене такої сім’ї не буде. Бабуся в мене одна і та така собі. З боку мами в мене родичів немає, тільки якась її тітка, якої я ніколи не бачила. І навіть кішку я завести не можу, бо в баби Валі на них алергія. Не життя, а якесь існування. 

Єдине, що приносило мені радість — хобі. Мама платила за все, чим я хотіла займатися. Танці, малювання, музика — творчість з мене рвалася назовні. І якщо талант до малювання я успадкувала від мами, то всі інші — невідомо від кого. Для мене давно не було таємницею, що бабуся вважала мене чужою. Баба Валя ненавиділа мою маму і вважала, що вона обманула мого батька щодо мене. Я не вірила в це, хоч і не відчувала любові до батька. Завжди думала, що в бабі Валі говорить злість. Але іноді ночами, коли мені було особливо самотньо і сумно, я уявляла, що десь там далеко живе мій справжній батько і колись він приїде і забере мене, а мама… мама знову стане такою, як була раніше. І ми будемо жити як одна щаслива сім’я. У тому магічному світі, про який мама в дитинстві розповідала казки.

Я давно перестала вірити в магію. А той дивний алфавіт, яким були написані книжки, що мама мені привозила, вважала якоюсь мовою. Хоча так і не зрозуміла якою. І не могла згадати, коли її вивчила. Здавалось, що ніби знала завжди. Все це дійсно дуже хотілось списати на магію. Але ж я доросла. Я знаю, що магії не існує. А так хотілось, щоб була. І за це я теж злилась на маму. Вона вселила в мене цю дурну віру в магію і я тепер страждала від того, що не можу жити в магічному світі.

Я в принципі злилася на маму. Постійно. За все. Не в мене одної батьки їздили на заробітки, але тільки про мою маму ходили непристойні чутки. Бо в мене не було батька, мама мені не телефонувала, коли їхала, а коли приїжджала, то часто фліртувала з чоловіками. Раніше я цього не помічала, бо була дитиною, але тепер я все бачила. І розуміла: в чомусь баба Валя мала рацію. Мама була легковажною і несерйозною. Добре, що я характером і розумом пішла не в неї. 

Я так хотіла мати гарного тата. Як у Аліси. Дядько Антон хоч і не був ідеальним, але він був поруч. І любив її. А я… давно забула, що таке, коли тебе люблять. А мама не розуміла, що вона потрібна мені тут, зі своєю підтримкою, а не грошима. Тільки мама не хотіла цього розуміти.

Мабуть, через те, що мені не вистачало тепла і уваги, я рано почала зустрічатися з хлопцями. Нічого такого, звичайні прогулянки, трохи поцілунків — я ж не дурепа. Але поруч з хлопцем я почувалася живою, потрібною. Я забувала про свої проблеми, найбільшою з яких була моя мама.