Розділ 22.1

МУІРН

Нейд

З того дня, як Ніда перетворилася на темну, минуло трохи більше року. За цей час я встиг зрозуміти одне: час нічого не лікує. Він лише притуплює біль настільки, щоб ти міг вставати зранку і робити вигляд, що живеш далі. В перші два місяці вона постійно з’являлася, нападала на нас, намагаючись хоч когось з близьких затягнути в лапи темної магії, але я, Дем і тато завжди були кращими в бойовій магії, ніж моя нестерпна сестричка. Кожен такий напад виглядав однаково: різкий сплеск магії, холод у повітрі, напруження в грудях — і Ніда вже десь поруч. Вона не кричала, не погрожувала, просто з’являлася, мов перевіряла, чи ми ще на місці. Чи ще тримаємося. Мама тепер сама нікуди не ходила, а Кетта… Ну, в неї вистачало розуму не шукати пригоди на свою дупу. Принаймні відкрито. Я бачив, як вона напружувалася щоразу, коли чула новини про темних магів, як затримувала погляд на вулиці, ніби чекала побачити знайоме обличчя. Але сама Ніду не шукала. І це вже було досягненням.

Та й я її добряче підтягнув у бойовій магії. Кетта вчилася швидко. Злість і страх — хороші вчителі, хоч і погані супутники. Кетта не ставила зайвих питань, просто відпрацьовувала рухи, знову і знову, поки магія не починала слухатися її так, як мала б. Смішно, Кетта була моєю викладачкою із зіллєваріння, а я навчав її бойовій магії. Іноді ми самі з цього сміялися, особливо коли вона автоматично намагалася мене повчати, а потім зупинялася й закочувала очі. А ще раніше вона була моєю другою нянькою. Вона пам’ятала мене малим і, здається, це теж нас зблизило.

Зараз все змінилося. Тепер нянькою став я. Іноді мені здавалося, що я сам став дорослішим швидше, ніж хотів. Кетта так і не помирилася з Демом, уникала його і він просив, щоб я за нею приглядав. Він робив вигляд, що це просто прохання, але я бачив — це була тривога. Справжня, з болем всередині. Попри те, що я теж був там і не зупинив Ніду, на мене Кетта не тримала образи. Можливо, тому що я нічого не обіцяв. А можливо, тому що вона бачила — я втратив сестру того дня. А Дему Ніда була чужою. Цю жіночу логіку я зрозуміти не міг. Та й не намагався. Просто був поруч з нею. І цього, здається, було достатньо.

Як не дивно, але ми з Кеттою швидко здружилися. Наші розмови не були про магію чи війну з темними. Частіше — про дрібниці, які дозволяли хоча б на хвилину відчути себе нормальними людьми. Вона не була такою буркотливою занудою, як Ніда, з нею було легко спілкуватися. Я побачив її з іншого боку — вона, як і я, ховала внутрішній біль за несерйозністю. За жартами, іронією, удаваною легкістю. Але все ж я так і не міг зрозуміти, чому Дем її так сильно кохає, не зважаючи на все, що вона зробила. Можливо, саме тому, що бачив її глибше, ніж я. Не певен, що я б так зміг. І це усвідомлення не робило мене щасливішим. Я взагалі був не певен, що зможу покохати. Це здавалося чимось далеким, не з мого життя. Навколо мене завжди було багато дівчат, особливо під час навчання в академії, але моє серце завжди мовчало. Ніякого тремтіння, ніякої залежності — просто присутність. Симпатія і все, не більше. І я давно змирився з цим. Дем говорив, що я ще дуже молодий, щоб думати про кохання всього життя і що я обов’язково зустріну ту саму. Він завжди говорив упевнено, ніби знав щось, чого я не знав. Я кивав йому, не сперечався, але дуже сумнівався, що колись покохаю. Мені здавалося, що в мені просто немає для цього місця. А зараз навіть часу на це не було. Занадто багато втрат, занадто багато болю навколо.

Цього року, коли я завершив своє навчання в академії і отримав ліцензію бойового мага, я збирався всі сили покласти на пошуки своєї темної сестри. Це стало моєю єдиною чіткою метою. Хай там які не були між нами стосунки, але Ніда — моя сестра і я мав її врятувати. Навіть якщо вона цього не хотіла.

Після тих двох місяців Ніда зникла майже на рік, тільки нещодавно знову з’явилася в місті й напала на тата. Її повернення було різким і болючим, ніби різонули по старій, незагоєній рані. Ми вже думали, що з нею щось трапилось або вона зі своїми темними магами переїхала кудись далеко, але вона з’явилася і як ні в чому не бувало, нагадала про себе. Наче навмисно — щоб ми не мали права забути. Татові було тяжко, як і завжди, коли доводилось битись з Нідою. Я бачив, як після кожного бою він ставав старшим на кілька років. Дем радив йому думати про це як про тренувальний бій, а не справжній, але тато все одно дуже страждав. Для нього це ніколи не було просто тренуванням. Він не міг не приймати бої з Нідою близько до серця, адже вона — його дочка. І він її любив. Навіть тепер. Особливо тепер. Мені було трохи простіше — у нас з Нідою завжди були натягнуті стосунки. Ми ніколи не були близькими. Але і мені було важко її атакувати. Бо, як не крути, вона все одно залишалася моєю сестрою.

Тепер, коли Ніда знову об’явилася, я став активніше її шукати. Сам. Ми знали, що темні маги захопили велику територію на півночі, яка охоронялася магічним бар’єром, крізь який світлі маги проникнути не могли. Це місце давно стало чорною плямою на мапі. Але окрім тієї землі темні маги жили й в інших місцях — забирали собі цілі поселення, іноді навіть міста. І кожне таке місце було пасткою. Проникнути в них було можливо, але вижити там — задача із зірочкою. Особливо, якщо тебе впізнають.

Ніда могла жити як на землі темних магів, так і в одному з цих поселень, а могла взагалі жити десь поблизу. Вона завжди любила непередбачуваність. Темні маги часто ховалися в наших містах, прикидалися світлими, діяли таємно. Іноді — роками. Ніда зі своїм Алейдом теж могла ховатися в нашому місті або десь поблизу. Я не виключав жодного варіанту. Я так думав, та й Дем теж. І факти починали це підтверджувати. Надто вже часто вона почала нападати на нас. Ніби кружляла поруч.

В один з теплих літніх вечорів, коли я обходив околиці Мірравеля, Ніда знову постала переді мною. Її поява була майже беззвучною — лише легке похолодання в повітрі видало її. І знову одна. Це насторожувало. Вона дуже рідко нападала в компанії інших темних магів, що мене дивувало. Ніби берегла щось. Або когось. Зазвичай, темні маги приходять компанією, коли хочуть навернути своїх близьких. А Ніда діяла інакше.