Розділ 20.5

Спершу нічого не віщувало біди. Зранку на мене чекала ароматна кава, апельсиновий сік, пухкий омлет з овочами і шматок вчорашнього тортику — все як я люблю. Запахи наповнювали кухню теплом і безпекою, але всередині мене вже ворушилися передчуття тривоги. Я неквапливо поснідала, прийняла душ і підійшла до кристалу зв’язку, маючи намір подзвонити Ніді. Якщо Дем не хоче нічого розповідати — спитаю в неї сама. Взагалі-то треба було ще вчора їй подзвонити, але Дем відволік мене тортиком.

— Кому дзвонити збираєшся? — не встигла я підійти до кристалу, як до мене звернувся Дем. Його обличчя було серйозним, в очах читалася схвильованість, але він намагався зберегти спокій.

— Ніді, звісно. Не хочеш нічого розповідати про неї, то я сама дізнаюся.

— Не дзвони, — рука Дема м’яко накрила мою. — Ніди вдома немає.

— Тобто?..

Я злякалася. В голову одна за одною полізли жахливі думки — Ніда в лікарні, Ніда загинула, Ніда… Ні, вона не могла стати темною! Серце калатало так, що здавалося, воно ось-ось вискочить з грудей.

— Що трапилось, Деме?! — я схопила Дема за руки. — Що з Нідою?!

Ті кілька секунд, що Дем мовчав, здалися мені вічністю. Я не могла навіть вдихнути і світ навколо ніби завмер. А коли Дем нарешті заговорив, то я відчула, що земля йде в мене з-під ніг.

— Ніда перетворилася на темну.

Від його слів біль і лють змішалися у велику, гарячу кулю, що палала всередині, погрожуючи спалити мене дощенту. І всі ці емоції я вилила на Дема.

— Як ти міг?! — я стукнула Дема долонями в груди, виміщаючи на ньому свій біль. — Ти ж обіцяв дивитись за нею! Ти обіцяв, Деме!!!

Дем спробував схопити мене за руки, заспокоїти, обійняти, але я вирвалася і відбігла до стіни. Я не хотіла зараз обіймів. Я хотіла правди.

— Ми з Нейдом і їх батьками дивилися за Нідою цілодобово. Вона ні хвилини не була сама. Хіба що у ванній, але там немає вікон і других дверей. У ванну до неї ніхто не міг пробратися. Але Ніда просто спустилася снідати разом з Нейдом і після сніданку почала нас атакувати. Ми не знаємо, звідки в неї взялася темна магія. Артефакт не показав її, підібратися до Ніди ніхто не міг. Це не моя провина, Кетто, що твоя подруга стала темною.

Його чи ні — мені було байдуже. Моя подруга перетворилася на зло і я не знала, як мені з цим впоратись.

— А чия, Деме?! Чия?!

— Не знаю. Я намагаюсь розібратись. Ми вже почали шукати Ніду, але поки що немає результатів.

— Немає результатів?! — мене аж трясло від гніву. — Ти дозволив Ніді перетворитись на темну, дозволив піти, а тепер говориш про результати?!

— Кетто, я не всесильний… — Дем зробив крок до мене, але я відштовхнула його і почала збирати речі. Хотілося якнайшвидше втекти кудись і побути на самоті.

— Та мені байдуже! Ти обіцяв!

— Ми повернемо Ніду, — Дем знову наблизився до мене, але підняла руку, зупиняючи його. — Як тоді, з сестрою Айни.

— Ми?! — я кинула в Дема злий погляд. — Забудь про нас. Ти не виправдав моїх сподівань. Ти мене підвів. Прощавай!

Я швидко взулася, схопила куртку і вибігла за двері. Дем мене не зупиняв. Як завжди. Навіть не спробував. Вискочивши з під’їзду, я вдихнула прохолодне ранкове повітря. Але воно не дало мені спокою. Очі пекло від непролитих сліз. Моя подруга перетворилася на темну. І Дем нічого не зробив. Хоча обіцяв. І цього я йому не зможу пробачити.