Розділ 20.4

Повернувшись додому, я несподівано для себе виявила у вітальні Дема. Він з моїми батьками пив чай і їв тортик. Я не повідомляла йому, коли точно повернусь, але, схоже, він відчув.

— Як там Ніда? — кинувши рюкзак на підлогу, я пройшла у вітальню і сіла поруч з Демом. — Ви знайшли Алейда?

— З’їж тортику, Кетто, — мама відразу підсунула мені тарілку зі шматком торта. — Дем такий смачний приготував!

Вкритий шапочкою заварного крему, тортик виглядав просто, але я знала — Дем ніколи не готує просто. Тому не встояла і перш ніж продовжити розпитування, відламала шматочок і спробувала. І ледь не застогнала від насолоди. М’який бісквіт, просочений лимонним соком просто танув у роті!

— Дійсно смачно, — погодилась я, відправляючи в рот наступний шматок торту. — Деме, ти — чарівник!

Я потягнулася до нього і легенько поцілувала в губи — пристойно, щоб не бентежити батьків. Хоч я давно вже доросла жінка, але для них — завжди дитина.

— Я знав, що тобі сподобається. 

— То що з Нідою? — в мене виникло неприємне відчуття, що від мене щось приховують.

— Ходімо до мене, я тобі все розповім, — запропонував Дем. — Вип’ємо, поїмо тортику, нехай батьки відпочивають.

Дем уникав прямої відповіді і це означало тільки одне — з Нідою щось пішло не так. Але влаштовувати сцен при батьках я не хотіла, а от випити і розслабитись після того, як дізналась, що сусід вчив мою дочку битися — дуже хотіла.

— Добре, ходімо, — я підвелася з дивану. — Тільки прийму душ і перевдягнуся.

За півгодини ми вже сиділи в Дема на кухні й пили мій улюблений лимонний лікер, заїдаючи його лимонним тортиком. Останнім часом ми майже не бували в нього вдома, жили в академії, приглядаючи за студентами, тож це був чудовий шанс провести час разом.

— Як це ти академію без нагляду залишив? — після трьох чарок лікеру і ще одного шматка торта я почувалася розслабленою і задоволеною.

— Бабуся визвалася приглянути за нею. Я ж тобі казав перед тим, як ти до дочки збиралася. Забула чи що?

— Мабуть… — зітхнула я і підсунула до нього порожню чарку, щоб налив ще.

— Як там її свято пройшло?

— Чудово. Ліа була у захваті від подарунків і вечірки, яку я для неї влаштувала.

Я розповіла Дему і про свято, і про те, як Ліа виросла за той час, що я її не бачила, і про сусіда Антона, який навчив Ліа давати здачу. Дем слухав з цікавістю, ніби Ліа дійсно була йому важливою. А може й була. І від цього серце боляче стискалось. Йому подобалась моя дочка. І, може, якби я привезла її сюди, він би став їй не те що хорошим вітчимом, а майже батьком, але… нічого в нас не вийде. Ліа краще там, подалі від темних магів.

— Ти мені так і не розповів про Ніду, — нагадала я після п’ятої чарки. Я вже була надто п’яна, хотілося впасти на ліжко і заснути, але ж я мала дізнатися, що там з моєю подругою. — З нею все гаразд? Алейд до неї не приходив?

— Приходив, — відповів Дем, наливаючи мені ще. — Але ми його прогнали. На жаль, схопити його не вдалося. Він був не один.

— А Ніда?

— Ніда була дуже зла. Ти ж знаєш її, — Дем підвівся з-за столу, підійшов до мене і обійняв ззаду, поцілував ніжно в шию. — Ходімо спати, люба. Ти втомилася. І трошки п’яненька. Завтра розповім тобі всі деталі.

Хай там як мені не хотілося почути про все зараз, але я дійсно втомилася. Я кивнула і Дем підхопив мене на руки, легко, немов пір’їнку, і відніс до спальні. Поцілунки, обійми, трохи пристрасті і ось вже я майже засинала, лежачи в Дема на плечі. Він обіймав мене за талію, його губи торкалися моїх — так добре, так солодко, що думати про щось інше я не могла. Так і заснула, зігріта теплом Дема, не очікуючи, що ранок буде надто холодним.