Розділ 19

МУІРН

Дем

Попри наші з Нідою не надто добрі відносини, я залишився в її домі і допомагав охороняти її. Вона — найкраща подруга Кетти, я не міг вчинити інакше. Тим паче, я пообіцяв Кетті. А про академію є кому подбати. Моя бабуся з радістю визвалася приглянути за студентами, їй було приємно згадати старі часи, коли вона всім там заправляла.

Ситуація з Нідою була дивною. Алейд навіть не намагався до неї дістатись. Ми з Нейдом часто ходили навколо будинку, сиділи в кав’ярні навпроти нього, але ні Алейд, ні інші темні маги в полі нашого зору не з’являлись. Зовсім нетипово. Новоперетворені темні маги завжди приходили до своїх близьких — родини, коханих, друзів. Іноді через кілька днів, навіть через тиждень, але точно про них не забували, попри всю охорону. Темні маги приходили перевіряти, чи можна навернути близьких, постійно ошивались навколо, вичікуючи можливість напасти.

Тільки не Алейд. Його не було. Як і темних магів коло будинку Ніди. Ось це мене і лякало. Так не мало бути. Але було.

— А може в Ніди бути якась ледь вловима крапля темної магії, яку навіть артефакт не може побачити? — ми з Нейдом вже пили другу чашку кави і добряче об’їлися шоколадним печивом, спостерігаючи за будинком з кав’ярні.

— Ні, — я зробив ще один ковток кави, хоч і волів би випити чогось міцніше. Але нам була потрібна твереза голова. — Артефакт бачить будь-яку кількість темної магії. Навіть мізерну. Та й навіть якби в Ніді була та крапля магії, то за місяць вона б перетворилася. Найдовший зареєстрований випадок перетворення — два тижні. Вона не темна, Нейде, ні.

Нейд підпер голову долонями й заплющив очі. Він думав, намагався розібратись в цій загадковій ситуації, але йому не вдавалося. І мені теж. Попри весь мій досвід і купу прочитаних книг.

— А поводиться, як темна, — пробурмотів Нейд, не підіймаючи голови. — Може, вона прикидається нормальною?

Я не стримав смішка. Їхні шпильки та постійні суперечки завжди викликали усмішку. Занадто велика різниця у віці між братом і сестрою, різні характери і перекладання батьками відповідальності за малого в дитинстві не залишило їм можливості для добрих сімейних стосунків. У нас з Мадією все було інакше. Мама не змушувала з нею сидіти, а її милий характер притягував до себе.

— Ніда завжди така — буркотлива злючка. Їй не треба прикидатись. Та й ми її перевірили. Не вигадуй, Нейде.

— А що тоді робити? — Нейд прибрав руки від обличчя і подивився на мене. — Алейда не видно. Він не міг про неї забути. В них там таке кохання було — ви з Кеттою і поруч не стояли.

— Оце ти вже перебільшив, Нейде, — пирхнув я. Я був певен: знайти такого ж дурня, як я, що буде кохати жінку наперекір здоровому глузду — задача не з легких. — Добре, — я допив каву, — ходімо додому. Мені вже ця кава з печивом остогидла.

Ми повернулись додому. Ніда була все такою ж — буркотливою, сумною, лежала в ліжку й страждала. І я не знав, що гірше: коли кохання всього твого життя перетворюється на темного мага чи коли він тебе ігнорує. Мені здавалось, що Ніда хотіла його побачити, хотіла, щоб він прийшов. Та тільки Алейд не йшов. Чи то дійсно став байдужим до Ніди, чи то в нього був якийсь підступний план. Я схилявся до останнього варіанту. І дуже хотів розгадати, що ж там відбувається в голові Алейда, але жодних ідей не було.

Повечерявши з сім’єю Ніди, я випив снодійне і приліг на кілька годин поспати. Ми з Нейдом чергували всю ніч коло Ніди, щоб Алейд до неї не дістався. Ніч — найбільш небезпечний час. Темні маги люблять нападати на людей, коли вони сплять.

Я змінив Нейда на посту біля Ніди о 1-ій ночі. Вмостився в крісло біля вікна з книгою і при тьмяному світлі нічної лампи поринув у читання. Ніда спала тривожно, крутилася уві сні, щось нерозбірливо бурмотіла, але я вже звик. Ніколи її не будив, хіба що коли вона починала кричати уві сні. Сьогодні вона була більш-менш тихою. Ніч пройшла спокійно, без пригод і я сподівався, що і день буде таким. О 6-ій ранку прийшов Нейд, щоб замінити мене і я спустився на кухню — поснідати і випити кави. Батьки Ніди вже встали і тихо розмовляли на кухні. Побачивши мене, Каомі запитала:

— Ніч пройшла тихо?

— Так. Без подій. Ніда спала, я читав — все як завжди.

Я налив собі кави і зробив кілька великих ковтків. Хотілося спати, але зараз я мав ще трохи справ, тож вирішив збадьоритись.

— Снідати будеш? — Каомі кивнула у бік каструлі з вівсянкою. Мені вже набридла вівсянка, до того ж, Каомі не вміла її робити смачною, як я, але готувати самому в мене не було зараз сил.

— Так. Тільки дайте якогось варення до неї, якщо можна.

— Звісно, — Каомі дістала з шафи баночку абрикосового варення і поставила переді мною. — Якби ще Ніду змусити нормально харчуватися. А то з’їсть ложку-дві і все.

Хотілося сказати, що якби Каомі готувала смачніше, то Ніда їла б з більшим бажанням, але ж то не ввічливо. Каомі і так важко, та й не така погана в неї їжа. Звичайна. Це я звик готувати кулінарні шедеври.

— В неї стрес, маеро Каомі, — натомість відповів я. — В такому стані їсти не хочеться.

— Але ж їсти все одно треба, — зітхнула Каомі, сідаючи навпроти мене з чашкою кави.

— Я приготую на вечерю суп-пюре, — запропонував я. — Думаю, Ніда з більшим бажанням поїсть чогось рідкого.

— Добре. Якщо тобі не складно, Деме. Ти й так багато для нас робиш…

Я хотів би зробити для Каомі ще більше — знайти Алейда і вигнати з нього темну магію. Тоді її дочка не страждала так. Тільки от Алейд добре ховався. Бойові маги шукали його, але він досі ніде не з’явився.

Я доїв вівсянку і вже збирався піти ненадовго — хотів пошукати книги про темних магів в бібліотеці мого вчителя, мага Кадвалара, коли Ніда несподівано з’явилась на кухні разом з Нейдом.

— Ти вирішила поснідати на кухні, доню? — Каомі аж засяяла, побачивши Ніду. Вона вже місяць не виходила з кімнати.