Розділ 17.2

На вихідних я вирвалась у Велланію — хотіла обговорити своє зілля з Фірніетом. Дем не міг зі мною відправитись, бо мав приглядати за студентами в академії. Зі мною пішов Нейд. Мені було незвично, що мене мав захищати саме він. Я досі сприймала його як маленького хлопчика, незважаючи на те, що цей хлопчик був вищим за мене.

— Давно я не був у Велланії, — сказав Нейд, коли ми йшли вулицями Делавії до найближчого порталу. — Хоча тут майже нічого не змінилось.

— Я теж це помітила.

Нейд в дитинстві часто їздив разом з Нідою влітку у Велланію — батьки відправляли їх сюди, бо тут на той час було безпечніше, ніж в Муірні. З темними магами Велланії можна домовитись, вони не затягують силою в свої ряди, тому ми так не боялися їх, як своїх. Але Дем все одно вважав, що мені потрібна охорона.

— Не люблю велланійські портали, — пробурчав Нейд, дістаючи з кишені 5 веллатів, щоб кинути в чашу порталу. — Здирають гроші за переміщення. У нас все безкоштовне. Навіть у Соммерінді, де життя дороге, громадські портали безкоштовні.

— У кожному світі свої правила, — я знизала плечима. 5 веллатів — не така вже й велика сума, щоб через неї бурчати. — На Землі теж громадський транспорт платний. 

— Я був там з Демом. Нам не сподобалось.

— Мені теж. Думала, в немагічному світі буде просто, але насправді там купа проблем.

— То чого ти там досі дочку тримаєш? — Нейд говорив легко, безтурботно, ніби ненароком згадав, але мені відчулося — це задум Дема.

— Тебе Дем попросив зі мною поговорити? — ми вже пройшли через портал і опинилися в Тавії, на околиці якої жив Фірніет.

— Ні. Просто підтримую розмову. То чого?

— А ти не розумієш? — я гнівно зиркнула на хлопця. — У нас темні маги вулицями бігають. Я себе у безпеці не відчуваю! Кожен мій похід в ліс — ризик! А ти пропонуєш мені забрати сюди маленьку дитину.

— Я ж не пропоную тобі гуляти з нею в лісі. Хай сидить вдома. Або віддай в школу з гуртожитком. Ти ж знаєш, всі навчальні заклади зараз максимально захищені.

Ні, здається, Нейд дійсно не розумів. А я добре пам’ятала, як отруїли Айну попри захищеність академії.

— Для темних магів не існує зачинених дверей. Та й тримати дитину в гуртожитку, в новому, незнайомому їй світі — це знущання. Там з Ліадайн її бабуся, хоч і противна жінка, але ж рідня. Ліа може гуляти на вулиці, відвідувати різні місця, а тут їй доведеться сидіти вдома і в гуртожитку. Це стрес для дитини. Вона і так почала погано поводитись через те, що я рідко до неї приїжджаю. Я не хочу додавати їй труднощів. Ліа буде складно адаптуватися тут зараз.

— Як знаєш, — Нейд не став наполягати. Він просто кивнув і перевів тему в інше русло. — Довго там ще до твого коханця йти?

Я не втрималася і добряче стукнула Нейда в плече. Він розреготався.

— Фірніет мені не коханець! — і як йому таке могло прийти в голову? — Ми — колеги! У нас дружба, основана на спільних інтересах.

— Добре-добре, повірю, — Нейд підняв руки, здаючись.

Далі ми йшли мовчки до самого будинку Фірніета. Тільки от мене гризла неприємна думка: а що як Дем навмисно відправив зі мною Нейда, щоб послідкувати? Може, він тільки зробив вигляд, що повірив у мою дружбу з Фірніетом, а сам ревнує?