Розділ 16.3

Я чекав, що вона підійде до мене і вже подумки сварив Кетту за те, що вона не пояснила про розмови з незнайомцями. Але Ліадайн навіть не збиралася підходити. Вона з хвилину уважно мене розглядала, а потім побігла далі.

Я видихнув з полегшенням. Схоже, дівчинка дійсно розуміла, що до незнайомців, тим більше чоловіків, підходити не можна. А ще… Я розгубився. Чому вона зупинилась? Чому дивилась на мене? В тому, що вона дивилась саме на мене, я не мав сумнівів. Наші погляди зустрілися. І ні, я знову нічого не відчув. Окрім розгубленості та ще хіба що хвилювання через те, що бачу так близько дочку Кетти.

Простеживши за нею поглядом, я усміхнувся. А вона бойова дівчинка! Спочатку здалася мені милою й тихою, але вона дала відсіч тому хлопчику. Не заплакала і не злякалася. З неї міг би вийти чудовий бойовий маг. Хоча Кетта, певно, захотіла б зробити з неї зіллєвара. І, скоріше за все, мала б рацію. Я й сам, попри талант, не прагнув кар’єри бойового мага. Це складно. І я б ніколи не наполягав, щоб моя чи чужа дитина обрала цей шлях. Тільки за власним покликанням.

Побачивши, що Кетта з Ліадайн знову йдуть в мою сторону, тримаючи в руках морозиво, я підвівся і відійшов за дерево. Сперся на нього, вдаючи, що задумався, а сам кидав уважні погляди на моїх дівчат. Чомусь хотілося їх обох називати моїми. Врешті-решт, коли Кетта приведе Ліадайн в Муірн, то знайомства не уникнути. І, можливо, на той час Кетта все ж здасться і я зможу стати батьком Ліадайн. Навіть якщо вона не моя.

Я ще трохи поспостерігав за ними і пішов. Повернувся в Муірн. І відразу ж позвав до себе Нейда. Хотілося з кимось поговорити, вилити душу і не слухати нотацій. Тільки Нейд міг мене зрозуміти. Зі старими друзями я зараз мало спілкувався, тож нікому з них я розповідати про особисте не хотів. А бабуся… вона точно нічого приємного мені не скаже.

— Не встигла Кетта піти, а ти вже сумуєш за нею? — Нейд почав зі звичних жартів, побачивши на столі пляшку з настоянкою. Він вже був достатньо дорослий, щоб пити, тому я запрошував його до себе, коли хотів напитись і поговорити.

— Я таємно ходив за нею, — я знав, що Нейд нічого не розповість Кетті. Він завжди був на моєму боці. — Хотів побачити її дочку.

— Навіщо? — Нейд сів навпроти мене і в один ковток опорожнив чарку з грушевою настоянкою. — Щоб вона спіймала тебе на шпіонажі і розізлилася, як десять темних магів?

Нейд розсміявся. Але в його сміхові не було сарказму чи знущання, як то бувало у моєї бабусі. Він жартував з теплом і чітко знав межу, яку переходити зі мною було не варто. Вже засвоїв за стільки років.

— Хотів впевнитися, що Ліадайн не моя дочка.

— Тобі ж Кетта сказала, що не твоя, — Нейд проковтнув тарталетку з солодким сиром і ягодами — я встиг приготувати трохи закусок, поки він збирався — і підсунув до мене порожню чарку, щоб я налив ще. — Думаєш, бреше?

— Не думаю, — я налив Нейду ще. — Кетта не стала б мене обманювати в такому питанні. Але мені здається, що вона могла сама не розуміти, хто батько дитини.

— І що, впевнився?

— Ні, — я випив. Пряна, солодкувата рідина з нотками груші приємно обпекла горло. Всередині потеплішало, але я знав — цей ефект ненадовго. Регенерація загоює не тільки, але й швидко виводить алкоголь з організму. — Чомусь думав, що побачу її й відчую, але так нічого і не відчув. Хоча… вона мене помітила і зупинилася на хвилину, уважно розглядала. Кетта якраз відійшла тоді за морозивом. Може, це знак? Що думаєш, Нейде?

Мені хотілося вірити, що це мало значення. Не могла ж Ліадайн просто так зупинитись і розглядати мене? Я мав звичайний вигляд, тож зовні нічим не виділявся. Тому повинна бути вагома причина, щоб дитина на мене з такою цікавістю дивилася.

— Може, вона бачила у Кетти твою фотографію? — припустив Нейд.

Дійсно! І як я про це не подумав? Мабуть, хвилювання зовсім відключили мій мозок.

— Мабуть, так воно і є… — я тяжко зітхнув, відчуваючи розчарування, і випив підряд дві чарки настоянки. Хотілося хоч ненадовго сп’яніти і не відчувати той біль, що мучив мене постійно.

— Але ж, Деме! — Нейд підсунув до мене тарілку з закусками, щоб я хоч трохи поїв, а не тільки пив. — Бачила вона тебе чи ні на фотографіях — немає значення. Вона все одно може виявитись твоєю дочкою. Тобі треба змусити Кетту це перевірити.

Я був вдячний Нейду за підтримку, але розумів, що легше змусити річку текти в зворотному напрямку, аніж вмовити Кетту зробити те, що вона не хоче.

— Якби ж це було так легко! — сумно усміхнувшись, я все ж взяв одну тарталетку. — Та й не хочу я на неї тиснути. Кетта ще більше відсторонюється, коли я це роблю. Я втомився, Нейде. Страшенно втомився. Хочеться просто заснути на кілька років, а потім прокинутися — а все вже змінилось. І моє життя знову таке, як було колись.

— Засинати на кілька років не вихід, а от добряче напитися і обговорити всі недоліки Кетти — оце ми можемо. Випусти пару, Деме. Ти ж знаєш — я збережу всі твої таємниці, — Нейд весело мені підморгнув.

— Знаю. За це тебе і люблю.

В той вечір ми випили не тільки настоянку, а ще й пляшку вина. Я жалівся на Кетту, Нейд мене охоче слухав і його підтримка допомогла мені вивільнити свій біль. Мені дійсно стало краще.