Розділ 16.2

Коли Кетта в черговий раз зібралася на Землю відвідати дочку, я не просив взяти мене з собою. В мене був інший план. Я вирішив піти за нею таємно. Тепер я знав, де вона проживає на Землі, це було потрібно заради її безпеки, тому знайти її там буде легко. Так, я знав — Кетта буде гніватися, якщо помітить мене. Але я буду обережним. 

Кетта завжди діяла за одним й тим самим сценарієм: купувала прикраси, щоб потім обміняти їх на гроші і в суботу по обіді вирушала на Землю. Поверталася вона в неділю ввечері за тиждень. Я не збирався проводити весь тиждень на Землі. Я хотів відправитись в неділю вранці і почекати, коли Кетта з дочкою вийде на прогулянку. Вона завжди йшла кудись з нею у неділю — це був їх ритуал. Вона мені так розповідала. Я планував трохи послідкувати за ними. Не підходити, не заважати, просто спостерігати здалеку. 

Перемістившись в неділю вранці на Землю, я швидко знайшов адресу за якою проживала Кетта. Знайшов непомітне місце на дитячому майданчику навпроти її під’їзду й почав чекати. Кетта з’явилася за годину. Вона йшла, тримаючи за руку рудоволосу дівчинку — свою маленьку копію. Навіть здалеку була помітна їх схожість, така ж, як і на фотографіях. Я почекав, поки вони трохи відійдуть і пішов за ними слідом, намагаючись бути непомітним у натовпі. За кілька кварталів Кетта звернула, перейшла дорогу і попрямувала до парку. Вона про щось розмовляла з донькою, іноді зупинялася, щоб обійняти її і мала такий щасливий вигляд, що я їй позаздрив. В неї є ця чудова дівчинка. А в мене… в мене немає нікого. І навряд чи буде. Кетта чітко сказала: дітей вона більше не хоче. І ні змушувати, ні тим паче благати я її не збирався.

Я марно боявся, що Кетта мене помітить. Вся її увага належала доньці. Я йшов за ними слідом, тримаючи відстань, і відчував себе зайвим. Схоже, Кетта дійсно мала рацію: сім’ї у нас з нею не вийде. Вона провела чітку межу між собою з донькою і мною. І хай би як я не старався, та все одно буду чужим.

Я не чув про що вони розмовляли, я прислухався до себе. Хотів зрозуміти, чи відгукується щось в моєму серці. Та тільки серце мовчало. Ліадайн була милою дівчинкою, вона відразу мені сподобалась, але одного погляду було недостатньо, щоб зрозуміти, чи моя вона. Я був надто самовпевненим, гадаючи, що зможу ось так, на око, це визначити. Залишалося тільки чекати, коли Кетта привезе Ліадайн в Муірн. Тоді можна буде перевірити зіллям. Навіть якщо Кетта відмовиться, я можу купити зілля. Треба буде тільки дістати пасмо волосся дівчинки, а це не важко, якщо Кетта дозволить з нею спілкуватися. І хоч Кетта була впертою, але я знав, чим брати. Все ж таки я ректор академії. Я можу навчати Ліадайн в майбутньому. Якось та придумаю, як взяти зразок її волосся.

Кетта зупинилась біля гойдалок. Посадивши Ліадайн на одну з них, вона кудись відійшла. Я присів на лавці поряд — в такому місці, де Кетта мене не помітить, але в якому я міг спостерігати за її дочкою. Вона кілька хвилин погойдалася, а потім до неї підійшов хлопчик, трохи старший на вигляд, і почав штовхати, намагаючись прогнати її з гойдалки. Моїм першим поривом було допомогти Ліадайн, підійти і насварити того хлопчика. Але вона впоралася без мене. Зістрибнула з гойдалки, стукнула хлопчика кулаком в живіт і побігла геть, мабуть, шукати Кетту. Пробігаючи повз мене, вона раптом зупинилася і… подивилася просто на мене. Я застиг. Я не знав, що робити. І не розумів, чому Ліадайн зі всіх людей в парку зупинилась біля мене і так уважно дивиться своїми блакитними оченятами.