Розділ 16

МУІРН / ЗЕМЛЯ

Дем

Я бачив Кетту часто. В академії, в своєму ліжку, але сама вона була не зі мною. Пройшло вже більше півроку з її повернення, а вона досі тримала дистанцію. Попри пристрасть, попри поцілунки, попри приємний час разом вона ні разу не сказала, що кохає мене. Я говорив. Кілька разів. Потім припинив. Бо вона попросила не тиснути на неї з почуттями. Все ж, нібито, і так добре.

Добре?!

Якщо це добре, то погано тоді — як? Кетта тримала дистанцію і зовсім не розуміла, що мені важко вдавати, що все саме так, як і має бути. Вона жила так, як зручно їй, користуючись тим, що я її кохаю і не покину. І я б не покинув, бо вона — моє все, але ж… Я не розумів, коли ми звернули не туди?

Невже вся проблема була в тому, що я в неї тоді про майбутнє розпитував?

Чи в тому, що не зміг швидко знайти і пройшло стільки років?

Чи в її дочці?

Хоч як мені не було боляче, що Кетта народила не від мене, але я був готовий прийняти її дочку. Вона постійно про неї розповідала і я був певен: ми подружимось. Але Кетта не давала мені шансів. Хоч вона прикривалася безпекою дочки, я відчував — проблема не тільки в цьому. І я намагався з нею говорити, пояснював, що я не злюся через дитину, але це ж Кетта. Вона вперта, як тисяча віслюків!

А ще… мене не покидала думка, що Ліадайн може насправді бути моєю дочкою. Так, Кетта запевнила мене, що дитина не моя. І я знаю — вона дійсно не стала б мені брехати, але ж… Вона могла вбити собі в голову, що її дочка від того чоловіка через образу на мене. Вона могла сама не розуміти, хто справжній батько. Трапляється всяке. Навіть, дива. І ми легко могли перевірити тут батьківство, для цього існувало зілля. Кетта вміла його варити. Але ж вмовити її на таке — нереально. Образиться і взагалі перестане зі мною розмовляти.

Мені б хоч раз побачити маленьку Ліадайн! Мені одного погляду на цю дитину було б достатньо, щоб зрозуміти: моя вона чи ні. Та тільки побачити її я не міг. В Муірн Кетта відмовлялася її привозити, навіть на вихідні. Навіть її батькам не вдалося вмовити її. А вони так хотіли побачити внучку! Вони мали на це право. А Кетта їм відмовляла. І брехала дочці про своє походження, про свою сім’ю.

Кілька разів я просив Кетту взяти мене з собою на Землю, але вона не хотіла. То був її особистий час з дочкою, в який вона не пускала сторонніх. Я для неї вже став стороннім. Я втомився з нею через це сваритись. Втомився від всього. Бабуся радила розірвати з Кеттою стосунки і жити своїм життям. Вона вважала, що Кетта тягне мене на дно, руйнує мене. Може й так. Але мені подобалось бути на тому дні. Краще вже так, аніж зовсім без неї.

Моя кохання до Кетти нагадувало залежність. Без неї було погано, але й разом краще не ставало. І я не знав, як зробити так, щоб було добре. Страшенно хотів повернути старі часи, коли Кетта навчалась в академії й всі непорозуміння можна було вирішити лимонним пирогом чи печивом. Теперішні проблеми вони, на жаль, не вирішували і дистанцію між нами не скорочували.

Але я не здамся. Я зроблю все, щоб почути знову слова кохання з її вуст. Я точно знаю: Кетта мене досі кохає. Я відчуваю це в її мовчанні, погляді, дотиках. І одного дня я переможу її впертість. Вона здасться. І ми будемо щасливими. Але поки що залишається лиш чекати і кожного дня, словами і вчинками, показувати цій впертій втікачці, що вона — сенс мого життя.

Коли Кетта в черговий раз зібралася на Землю відвідати дочку, я не просив взяти мене з собою. В мене був інший план. Я вирішив піти за нею таємно. Тепер я знав, де вона проживає на Землі, це було потрібно заради її безпеки, тому знайти її там буде легко. Так, я знав — Кетта буде гніватися, якщо помітить мене. Але я буду обережним.

Кетта завжди діяла за одним й тим самим сценарієм: купувала прикраси, щоб потім обміняти їх на гроші і в суботу по обіді вирушала на Землю. Поверталася вона в неділю ввечері за тиждень. Я не збирався проводити весь тиждень на Землі. Я хотів відправитись в неділю вранці і почекати, коли Кетта з дочкою вийде на прогулянку. Вона завжди йшла кудись з нею у неділю — це був їх ритуал. Вона мені так розповідала. Я планував трохи послідкувати за ними. Не підходити, не заважати, просто спостерігати здалеку.

Перемістившись в неділю вранці на Землю, я швидко знайшов адресу за якою проживала Кетта. Знайшов непомітне місце на дитячому майданчику навпроти її під’їзду й почав чекати. Кетта з’явилася за годину. Вона йшла, тримаючи за руку рудоволосу дівчинку — свою маленьку копію. Навіть здалеку була помітна їх схожість, така ж, як і на фотографіях. Я почекав, поки вони трохи відійдуть і пішов за ними слідом, намагаючись бути непомітним у натовпі. За кілька кварталів Кетта звернула, перейшла дорогу і попрямувала до парку. Вона про щось розмовляла з донькою, іноді зупинялася, щоб обійняти її і мала такий щасливий вигляд, що я їй позаздрив. В неї є ця чудова дівчинка. А в мене… в мене немає нікого. І навряд чи буде. Кетта чітко сказала: дітей вона більше не хоче. І ні змушувати, ні тим паче благати я її не збирався.

Я марно боявся, що Кетта мене помітить. Вся її увага належала доньці. Я йшов за ними слідом, тримаючи відстань, і відчував себе зайвим. Схоже, Кетта дійсно мала рацію: сім’ї у нас з нею не вийде. Вона провела чітку межу між собою з донькою і мною. І хай би як я не старався, та все одно буду чужим.

Я не чув про що вони розмовляли, я прислухався до себе. Хотів зрозуміти, чи відгукується щось в моєму серці. Та тільки серце мовчало. Ліадайн була милою дівчинкою, вона відразу мені сподобалась, але одного погляду було недостатньо, щоб зрозуміти, чи моя вона. Я був надто самовпевненим, гадаючи, що зможу ось так, на око, це визначити. Залишалося тільки чекати, коли Кетта привезе Ліадайн в Муірн. Тоді можна буде перевірити зіллям. Навіть якщо Кетта відмовиться, я можу купити зілля. Треба буде тільки дістати пасмо волосся дівчинки, а це не важко, якщо Кетта дозволить з нею спілкуватися. І хоч Кетта була впертою, але я знав, чим брати. Все ж таки я ректор академії. Я можу навчати Ліадайн в майбутньому. Якось та придумаю, як взяти зразок її волосся.