Розділ 15.5

Перед моїми очима відкрилася галявина. Освітлена ніжним весняним сонцем, вона здавалася втіленням мрії зіллєвара. Квіти, гриби, невеличкі кущики — в одному місці стільки всього росло, що в мене очі розбігалися. Страшно було крок зробити — щоб не наступити ненароком на якусь рослинку.

— Вражає? — Фірніет усміхнувся.

— Так… — я все ще не могла прийти до тями. — Тут стільки всього… Як ти знайшов цю галявину?

— Я не перший рік ходжу до Зачарованого лісу. Знаю безліч таких галявин. Коли до лісу відносишся з повагою, то він залюбки показує свої секрети. Йди за мною, — Фірніет пройшов між купки грибів і поманив мене за собою, до центру галявини. Я, обережно ступаючи, щоб не роздавити гриби, пішла слідом за ним. — Ось, дивись.

Фірніет підійшов до дерева і, засунувши руку в дупло, витяг звідти кілька невеличких світло-синіх грибочків на тонкій білій ніжці.

— Це ж сапфіринус! — у захваті вигукнула я, підходячи ближче. — Його так складно знайти!

Сапфіринус був рідкісним грибом, який ріс виключно у Зачарованому лісі. Зібрати його можна було лише на початку весни і за певної погоди. І ось Фірніет тримав на долоні п’ять малесеньких грибочків і простягав мені. Та це ж справжнісінький скарб! Сапфіринус має стільки цінних властивостей. Я ледь не пищала, побачивши його. Ніколи раніше я не зустрічала його в природі, тільки сушений купляла. Але він такий дорогий. А тут — безкоштовно.

— Це мені?.. — я не наважилась взяти. Невже Фірніет дійсно віддасть мені такий дорогий гриб?

— Так, — Фірніет наклав на гриби заклинання стазису і поклав у мій кошик. — Я вже зібрав достатньо минулих вихідних. Якщо тобі потрібні певні рідкісні рослини — кажи, я тобі покажу. Тільки не бери більше, ніж потрібно. Зачарований ліс не любить жадібності. Завжди потрібно залишати трохи рослин, не можна зрізати всі. Інакше більше в цьому місці вони не виростуть. Ліс дуже чутливий до такого. Він схожий на живу істоту — відчуває все. Тому і зачарований.

Я чула цю легенду про Зачарований ліс, але ніколи не думала, що вона правдива.

— Це дійсно так? — спитала я, присідаючи, щоб зрізати необхідні мені рослинки й грибочки. — Не красива легенда?

— Звісно, що правда. Просто людям зручніше вважати це казкою. Так вони виправдовують байдуже ставлення до лісу. Але ліс ніколи не пробачає помилок. Пам’ятай про це, Кетто.

Я кивнула, продовжуючи поповнювати запаси. Я ніяк не могла зупинитися. Якби не зауваження Фірніета, то точно б зрізала тут все під впливом емоцій. Закінчивши, я пройшлася галявиною, роздивляючись її зі всіх боків. Раптом між двох пухнастих, невеличких ялинок я побачила вузеньку стежку. Обабіч неї росли яскраві грибочки рожевого кольору — сяючий магус, які були не менш рідкісними, ніж сапфіринус. Забувши про всі перестороги, я прослизнула між ялинок і попрямувала до грибів.

__________

Як думаєте, загубиться Кетта в лісі? :)