Розділ 15.2

За час мого перебування на Землі Велланія і її столиця Делавія не дуже змінилися. Коли я вийшла з будівлі для міжсвітових подорожей, то мене зустріли знайомі, хоч і не рідні вулиці. Та ж бруківка під ногами й акуратні будиночки зі світлого каменю, коричневі та зелені дахи, невеликі вікна, оздоблення деревом, стримані вивіски крамниць і мальовничі клумби. Весна у Велланії виявилася несподівано теплішою, ніж в Муірні, хоча зазвичай все було навпаки. Я вдихнула на повні груди — весняна свіжість тут поєднувалася з тонким ароматом свіжої випічки — і пішла вперед. Люди проходили повз мене, всі вони поспішали у своїх справах, можливо, хтось, як і я, йшов на ярмарок.

Я крокувала в бік центральної площі і чим ближче підходила, тим більше вулиці наповнювалися знайомими ароматами — свіжої зелені, сушеного коріння, ніжних квітів. Весняне повітря змішувало їх у такий коктейль, що я мимоволі прискорилася. Делавія сьогодні мене приємно дивувала.

Коли я вийшла на площу, переді мною відкрилася картина, від якої на душі стало тепло. Ряди столів, прилавків і стендів розтягнулися півколами, всюди — кольорові стрічки, вивіски, акуратно викладені зв’язки трав, баночки із зіллями, мішечки з порошками, коріння, сувої з рецептами, книжки з травології та зіллєваріння. Усе таке гарне, яскраве і рідне, що я не стримала усмішки.

— Підходьте, маги та магеси, в мене є свіжозібрані листки світанкової м’яти! — крикнув якийсь торговець.

Я зупинилась, глянула — справді світанкова, правильно зібрана, її тонкий аромат приємно лоскотав ніздрі.

— Гарна м’ята, — сказала я, — видно, що збирав професіонал.

Чоловік гордо кивнув, радий моєму компліменту. Я купила невеличкий пучечок — вона мені не дуже була потрібна, але я любила її аромат. Якщо не згодиться для зілля, то кину в чай.

Далі стояла жінка за невеликим столом, на якому блищали на сонці десятки флаконів з різнобарвними зіллями. Я підійшла ближче. Хотілося роздивитись, що в неї тут було.

— Для боротьби з безсонням, для швидкого відновлення, для зосередженості, — перераховувала вона, помітивши мій інтерес.

— А це? — я торкнулася невеликого темно-зеленого флакончика.

— Захист від алергічних реакцій. Тим, хто працює з рідкісними рослинами іноді потрібно.

— Знаю, — кивнула я. — І знаю, що його дуже складно стабілізувати.

— Ви розбираєтесь?

— Так, — відповіла я, і жінка мені усміхнулася. Ми перекинулися ще парою слів — обговорили деякі зілля, і я рушила далі.

Я йшла між рядами, роздивляючись кожен столик, прилавок, і мені здавалось, що я потрапила у місце моїх мрій. На одному з столів продавали рідкісні трави з Сутінкового острову, на іншому — порошки із кори дерев, які ростуть лише в Летанійських горах. А ще я знайшла книги з авторськими дослідженнями — я вже прикинула, які з них хочу купити і коли знайду час для читання.

Люди навколо мене говорили, сміялися, сперечалися про рецепти, хвалилися новими техніками заготівлі трав та ягід. Тут було так добре, що мені захотілося залишитись хоча б на тиждень. Але ярмарок тривав всього два дні. На жаль. Тут я відчувала себе на своєму місці — серед трав, серед людей, які говорять тією ж професійною мовою, що й я, серед трав і зіль, які хочеться розглядати, аналізувати, купувати, а потім брати з собою й експериментувати. Весняна Делавія могла бути якою завгодно, але ярмарок… він був чудовим. Тут я дихала на повні груди, ніби знаходилася не посеред галасливої столиці, а у лісі.