Розділ 14.1

МУІРН

Кетта

Перш ніж прийняти рішення щодо викладання я мала поговорити з архімагесою Маревою. Коли я сумнівалася, що з мене вийде гарний зіллєвар, сама вона мене надихнула і вселила впевненість, допомогла з ліцензією. І зараз, коли Дем пропонував мені зайняти її місце, тільки вона могла мені допомогти вирішити. Я знала: архімагеса Марева не збреше. Якщо я не підходжу для цієї роботи, вона так і скаже. А ще я просто хотіла з нею зустрітися і дізнатись, чому вона кидає викладання. 

Я прийшла до академії під кінець навчального дня. День видався прохолодним. Небо затягнуло сірими хмарами, але дощу поки що не було, хоча відчувалося — під вечір почнеться. Йдучи вулицею, я ловила себе на тому, що все навколо здається знайомим до болю: ряд старих кленів вздовж дороги, їх жовтогаряче листя, що кружляло під ногами, і різьблені фасади будинків, трохи потемнілі від часу. Місто ніби зітхало разом зі мною — повільно, тихо, по-осінньому. Воно не змінилось, воно залишилось таким, як я його пам’ятала.

Академія зустріла мене величними кам’яними стінами й високими вікнами. Студенти вже розходилися — хто в бібліотеку, хто в кімнати гуртожитку, а хто додому. Було дивно знову тут опинитись, у місці, яке стало мені рідним на три роки. Тут я познайомилась з Демом, тут здобувала знання, знайшла нових подруг. Я попрямувала до знайомого кабінету і тихо постукала. Архімагеса Марева одразу озвалася, дозволяючи зайти, і я відчинила двері.

— Кетто, ти? — губи архімагеси Мареви розтягнулись в усмішці. — Дем казав мені, що ти повернулася, але я не сподівалася, що ти прийдеш до мене.

— Дем запропонував мені ваше місце, — увійшовши в лабораторію, де я стільки зіль приготувала разом з архімагесою, я з подивом відзначила, що тут майже нічого не змінилось. — Ви дійсно збираєтесь залишити викладання?

— Так. Сідай, — архімагеса кивнула на одне з крісел. — Зараз зроблю чай і поговоримо.

Архімагеса Марева заварила запашний трав’яний чай і, діставши з шафки печиво, поставила все це на столик. Ми довго розмовляли з нею. Я розповіла про свої пригоди на Землі, про дочку, вона — про своє життя тут. Виявилось, що в неї теж є дочка, на 2 роки молодша за мою. Невдовзі після моєї втечі вона познайомилась з чудовим чоловіком і вийшла заміж. Доля нарешті стала до неї прихильною і вона знайшла своє щастя. Тепер вона збиралася повернутися на деякий час в Соммерінд. Хоч в її рідному світі були певні труднощі, але там не було темних магів.

— Може, тобі варто перевезти твою дочку в Соммерінд? — несподівано запропонувала вона. — Я б могла приглянути за нею. Мені не складно.

Ідея була хорошою, але я не хотіла залишати Ліа на чужу людину. Хоч архімагеса Марева добре до мене ставилася і я була певна, що про мою дочку вона подбає, але я могла перекласти відповідальність за дитину на сторонню людину. Там, на Землі, за Ліа приглядає її бабця. Нехай вона нестерпна, сувора, але все ж рідна людина.

— Та ні, архімагесо Марево, дякую, але Ліадайн буде краще з бабусею. Там їй спокійніше.

— Може, тоді ти б разом з нею переїхала до Соммерінду?

— У вас дороге життя. Я тільки повернулася і ще жодного зілля не зварила навіть.

— Я б допомогла тобі почати там, — продовжувала наполягати архімагеса.

Я задумалась. Мені завжди подобався Соммерінд, але життя там дійсно було дорогим. Потрібен був неабиякий талант і удача, щоб гарно там жити. Чужинцям взагалі там складно було досягти успіху. І люди інші, і магія. Приїжджати в Соммерінд на вихідні чудово, але жити постійно там — ні. Я б не змогла.

— Я не готова до життя в Соммерінді. Можливо, згодом…

Архімагеса Марева більше не наполягала.

— Тоді тобі варто погодитись на пропозицію Дема.

— Думаєте, в мене вийде викладати? — я сумнівалася у власних силах. Я добре розбиралася у зіллях, але знати щось — це одне, а вкладати знання у чужі голови — це інше.

— Звичайно, вийде, — архімагеса Марева дивилася на мене з такою впевненістю, що і я вже почала відчувати, що зможу. — Ти вмієш пояснювати, ти захоплюєшся своєю справою — отже, зможеш викладати. Тебе будуть слухати.

— А якщо ні? — я уявила аудиторію, повну студентів і мені стало трохи лячно. — Я ж на 10-12 років всього за них старша буду. Раптом вони не захочуть мене слухати? Та й не вмію я бути суворою і надмірно серйозною.

— Я теж колись сумнівалася, але ж ризикнула. Спробуй, Кетто. Не вийде — звільнишся. І студентам не завжди потрібен надмірно серйозний викладач. Аби тільки поважали — тоді й слухатись будуть.

І я знову повірила в себе завдяки архімагесі Мареві. Вона вміла вселяти впевненість у власних силах. А ще вона дала мені купу порад, як поводитися зі студентами і проводити заняття. Дем був радий, що я погодилась. І Айна, коли дізналась, що буде моєю заміною — теж. Тільки трохи сердилася, що я досі з нею не зустрілася, тож цей вечір я вирішила присвятити дружнім посиденькам в мене вдома.