Розділ 13.3

Підійшовши до дверей квартири Дема, я зупинилася, роздумуючи, чи не прийшла зарано. Може, він ще в академії? Але ж ми вчора домовилися, що я прийду до нього на обід сьогодні. Мав би вже розібратися з тими студентами і повернутись. Все ж я натиснула на дзвінок і за хвилину Дем відчинив двері. 

— Довго ж ти до мене йшла! — попри буркотливий тон, Дем мені радісно усміхався.

— Як 8 років чекати, то ти легко, а як тиждень — то ледь дочекався, — хоч я і не показувала, але мені було приємно, що Дем радий мене бачити. — В мене справи були.

— І які ж?

— Зустрічалася з твоєю колишньою, — вмостившись на стільці за кухонним столом, я хитро посміхнулась.

— Без мене? — Дем здивувався. Мабуть, не думав, що я піду до Аони сама.

— А нащо ти нам треба? Ми про справи говорили.

— Домовились? — Дем сів навпроти мене, накрив мої руки своїми. В його жесті відчувалася така сильна потреба в мені, що я не встояла, потяглася до нього через стіл і залишила на губах легкий поцілунок.

— Звісно. Буду знову з нею працювати. А де обід? — озирнувшись, я не побачила жодного натяку на свіжі, ароматні страви. Я ще не дуже зголодніла, але ж Дем запрошував мене на обід!

— Кетто, я прийшов додому 15 хвилин тому. Коли б я його приготував?

— Вчора, — я дістала з сумочки пляшку сливового вина і підсунула до Дема, щоб він її відкоркував. — Я б з’їла і вчорашнє.

— Я вночі сплю, Кетто, а не обіди готую, — Дем розлив вино по келихах і, зробивши ковток, подивився мені в очі. — Якщо хочеш швидше — допомагай.

— А якщо я хочу повільніше? — промуркотіла, натякаючи точно не на приготування обіду.

— Ти невиправна, Кей.

І хай тільки скаже, що йому щось не подобається! Я знала: Дем не називає мене Кей, коли сердиться. Я поставила келих на стіл і підійшла до Дема. Обійми. Палкий поцілунок. І жодних думок в голові.

— Такими темпами наш обід плавно перейде у вечерю, — пробурмотів Дем, коли я відсторонилася.

— А я і не проти.

Приготування обіду дійсно затягнулося — поцілунки й вино не допомагали, а тільки відволікали. Я навіть овочі на салат нарізала, але швидше все одно не вийшло.

— Чим довше чекаєш, тим смачніший обід, — коли ми накрили на стіл, за вікном вже почало темніти. — Встигаєш добряче зголодніти.

— З жінками так само, — зауважив Дем, поглядаючи на мене з хитрими вогниками в очах. — Але я б волів не голодувати.

— Тепер ми зможемо бачитись частіше, — я наколола смажений грибочок на виделку і поклала в рот, повільно жуючи. Дем додав до грибів новий соус — він смакував неймовірно, пряний, з легкою кислинкою. — Ось тільки, Деме…

Я не хотіла псувати приємний вечір важкими розмовами. Але й давати Дему марних надій теж не могла.

— Що?

— Я не хочу серйозних стосунків зараз. Я розриваюся між двома світами, я маю працювати… Я не бачу зараз свого майбутнього. Я просто хочу жити. Зустрічатись з тобою, але без жодних зобов’язань. Розумієш мене?

Між нами повисла густа, неприємна тиша. Погляд Дема був важким, похмурим і не втрималася, опустила очі в тарілку. Він мовчав довго, ніби зважував всі «за» і «проти» і нарешті відповів.

— Не дуже, але я не збираюсь тиснути на тебе, Кетто. Не скажу, що мене влаштовують такі стосунки, але коли ти так хочеш… Хай буде по-твоєму.

Я слабко усміхнулася, відчуваючи, що мене коле провина. Я знала, що вчиняю жорстоко по відношенню до Дема, але інакше я зараз не могла. Я дійсно не знала, чого я хочу від майбутнього. І не розуміла, як мені поєднати стосунки з Демом і виховання дочки. Я ж тепер не одна. Я маю думати про мою Ліа.

— Мені потрібен час, щоб розібратись в собі, — я спробувала пом’якшити свої слова. Я ніби й не давала надії на серйозні стосунки зараз, але й не заперечувала їх у майбутньому. У дуже далекому майбутньому.

— В тебе він є, — спокійно відповів він.

Деякий час ми мовчки їли, намагаючись не звертати уваги на незручну тишу, а потім Дем заговорив.

— В мене до тебе є ділова пропозиція.

— Ділова? — я збиралася зробити ковток вина, але відставила келих, здивувавшись його словам.

— Так. Архімагеса Марева планує піти з академії. Місце викладача зіллєваріння звільняється. Хочеш зайняти його?

— Я? — я здивувалась ще більше. — Яка з мене викладачка? Я ж ніколи нікого не навчала. Хіба що Айні допомагала.

— А який з мене ректор? В мене теж не було досвіду.

— І річ не тільки в досвіді. Я ж не зможу тут постійно бути, а до дочки їздити лише на вихідні та канікули.

Я ніколи не бачила себе викладачкою, але це була ще одна чудова можливість заробітку. Зілля на продаж я могла й в академії варити між заняттями. Може, дійсно варто погодитись? Але ж Ліа… Я планувала приїздити до неї раз на місяць на тиждень чи два, а з викладанням це було б проблематично.

— В тебе буде заміна. Твоя Айна якраз цікавилася частковою роботою, бо ще не готова працювати повний день через малу дитину.

Айна… Дитина… Трясця, скільки я пропустила! Треба зустрітися з усіма моїми подругами, а не тільки з Нідою. Мабуть, не тільки в Айни вже є діти.

— Я подумаю.

Я не хотіла давати відповідь одразу. Мені треба було обдумати пропозицію Дема. Викладання — це серйозна справа. Чи готова я навчати дітей? Чи зможу допомогти їм в освоєнні складного мистецтва зіллєваріння? Бути викладачем — велика відповідальність. І я не була певна, що впораюсь з нею.