Розділ 13

МУІРН

Кетта

Поверталася в Муірн я в неділю ввечері, щоб не зіпсувати вранці перед школою дочці настрій. Вона знову влаштувала мені істерику, розплакалася, навіть свекруха сердилася, що я кидаю дитину. Хоча ще нещодавно раділа моїй роботі. З тяжким серцем я попрощалася з дочкою і повернулась у світ магії. Він зустрів мене холодним дощем і пронизливим вітром — зовсім непривітний, ніби не радів моєму поверненню. Та я не ображалася. Сонця і тепла від осені я не чекала. Зате вдома мене тепло зустріли і смачно нагодували. Після вечері і короткої розмови, я подзвонила Дему, щоб повідомити про повернення, і лягла спати. Зранку на мене чекала купа справ, тому я мала добре виспатись.  

Перш за все я збиралася зайнятися роботою. Адже саме заради неї я повернулася в Муірн. В ідеалі мені потрібно було домовитися з кількома аптеками або ж навіть відкрити свою, але на це потрібен час. Найпростішим варіантом було попросити про допомогу Аону Омарі — колишню Дема, яка працювала в центральній лікарні. І цього разу я збиралася поговорити з нею сама, без допомоги Дема. Сподіваюсь, вона мене не тільки прийме, а й погодиться знову купляти зілля.

Хвилюючись, я штовхнула двері лікарні і спитала у першої ж медсестри, що трапилася мені на шляху, де знайти Аону Омарі. Вона назвала мені номер кабінету і я поспішила до Аони. Знайшовши потрібний кабінет, я постукала у двері й одразу ж почула втомлене «увійдіть!».

— Кетто? — на обличчі Аони відобразилось здивування. — Не чекала побачити тебе знову. Ти просто так зайшла, підлікуватись чи у справі?

— У справі. Ми можемо поновити наш контракт? Мені потрібні гроші, — я не хотіла довгих розмов.

— Дем знає, що ти повернулася? — а от Аона не поспішала переходити до справ.

— Звісно, ​​знає! — розлютилася я. — Тобі що до нас?

— На нього було тяжко дивитися всі ці роки. Те, що ми з ним розійшлися, не означає, що я погано до нього відношуся. Жорстока ти людина, Кетто, так з ним вчинити…

Я з шумом видихнула, нервово крутячи ремінець на сумці. Тільки повчань Аони мені не вистачало!

— Ой, давай тільки без лекцій! — я підійшла до столу Аони й сердито зиркнула в її холодні очі. — Я стільки їх вже вислухала! Хоч ти не виноси мені мозок!

— А є що виносити? — губи Аони скривилися в скептичній посмішці.

— Та йди ти! — я розсердилася і попрямувала до дверей. Якщо вона про роботу говорити не хоче, то більше у нас тем для розмови немає.

— Заспокойся, Кетто! Ти наче шторм у склянці води, — Аона навіть розсміялася. Ти диви яка! Весело їй. Пожила б вона моїм життям — забула б як сміятись назавжди. — Сядь, — Аона вказала на стілець навпроти свого столу. — Будемо говорити про справи.

— То ти візьмеш мене? — я неохоче сіла.

— Візьму, якщо розповіси мені про свої пригоди на Землі. У мене за півгодини робочий день закінчується. Я сьогодні на нічному чергуванні була. Можемо зайти до кафе, поговорити.

— У подруги мені набиваєшся? — тепер вже я посміхалася.

— Ой, Кетто, нам з тобою нема чого ділити, — розсміялася вона. А я лише здивувалася: ніколи раніше не бачила Аону веселою. І, зізнатись, їй личила усмішка. І сміх.

— А на тебе чоловік вдома не чекає?

— Не чекає. Він з дітьми поїхав у гості до своїх батьків. Повернуться лише післязавтра.

— О, у тебе діти є? Скільки?

— Поговоримо в кафе, Кетто. У мене ще тут трохи справ залишилось. Почекай мене у вестибюлі. Ось тобі книжка, щоб не нудьгувала.

Аона вручила мені якусь тоненьку книжку з розповідями і виштовхала за двері. Я присіла на лаві і поринула у вигаданий світ — то була збірка пригодницьких оповідань. Я так захопилася ними, що не зчулася, як промайнуло півгодини.

— Я вже вільна, — Аона так несподівано торкнулася мого плеча, що я здригнулася.

Відклавши книжку, я підвелася з лави.

— Тоді ходімо.

Ми попрямували до кафе неподалік лікарні. На вулиці стояла звична для середини осені погода — похмура, прохолодна, хоча дощу поки не було. Тільки калюжі після нічної зливи. Кафе було невеличким, але затишним, з теплим світлом, що лилося крізь великі вікна й виглядало справжнім порятунком від похмурого дня. Всередині приємно пахло кавою і свіжою випічкою. Ми зайняли столик на двох біля вікна. Аона замовила собі повноцінний сніданок, я ж обмежилася кавою з гарбузовим пирогом.

— Ну що, Кетто, розповідай, як тобі в немагічному світі жилося. Яка в них там медицина? — звісно, перше, що цікавило лікаря — медицина в іншому світі.

— Порівняно з нашою — жахлива, але в цілому — прийнятна. Лікують не все, лікують довго, ліки на травах — переважно слабкі. Навіть від головного болю миттєво не можна позбавитись. Я така рада, що можу нарешті варити зілля!

Поки Аона їла, я розповіла їй майже все — як жила, що робила. Показала навіть фотографію дочки. Вона мені своїх дітей теж показала. В Аони їх було двоє — дівчинка 6 років і хлопчик 4 років.

— Тобі постійний контракт потрібен? — закінчивши зі сніданком, Аона перейшла до розмови про роботу. — Чи будеш періодично мені зілля приносити?

— Постійний, — я мала заробляти достатньо грошей. І тепер, коли я повернулася в рідний світ і можу займатися тим, що в мене виходить найкраще, я збиралася працювати на повну. — Ще було б непогано, якби ти порадила мені кілька аптек, з якими можна співпрацювати.

— То ти остаточно повернулася в Муірн? А дочка?

— Не остаточно, але тут я буду проводити більшість часу. Дочка поки що на Землі зостанеться, зі своєю бабусею. Я буду навідуватися до неї періодично.

— Я тобі як мати скажу — ти робиш помилку, Кетто. Але це твоє життя. Живи його як знаєш.

— Дякую за дозвіл, — пирхнула я.

— Щодо роботи, — Аона допила чай і подивилась на мене. — Зайди до мене завтра о 17-ій. Я складу тобі список необхідної кількості зіль на місяць і пошукаю аптеки для співпраці. Але якщо руки сверблять почати вже сьогодні, то можеш наварити стандартних зміцнювальних зіль — вони завжди потрібні.