Розділ 12.1

МУІРН / ЗЕМЛЯ

Кетта

Ранок понеділка видався туманним, точно таким, який був під час моєї втечі. Тепер я не тікала, просто поверталася до дочки, але не могла не згадувати той день. На душі було тяжко, не хотілося прощатися з Демом і сім’єю, але я знала, що скоро повернуся. Ще до мого відправлення тато сходив до крамниці, щоб купити трохи прикрас — вони з мамою хотіли передати подарунки для онучки. Я їм зізналася, що за легендою в мене всі рідні, окрім тітки померли, але їм було байдуже.

— Просто купиш щось необхідне Ліадайн, — мені було приємно, що батьки називали дочку місцевим ім’ям, я так мріяла його почути. — Неважливо, що вона про нас поки що не знає. Я все розумію, доню, — мама погладила мене по щоці, витираючи сльози, що мимоволі потекли з очей. — Головне, щоб у неї все було. 

Весь ранок Дем майже нічого не говорив, але коли я відійшла з ним, щоб попрощатись, він нарешті висловив все, що його турбувало.

— Я не знаю, що в тебе в голові зараз, Кетто, але я хочу, щоб ти не забувала: тепер я знаю, де ти знаходишся. І я дуже прошу: більше не тікай. Що б там не було між нами, але твої батьки не мають страждати через наші стосунки.

— Я знаю, — я дійсно не збиралась більше тікати. Я отримала гарний урок від життя і засвоїла його. — Я не втечу.

— Краще вже сваритись щодня, але точно не жити нарізно, — Дем дивився на мене з таким сумом, що я вкотре відчула укол вини. Я добряче зіпсувала йому життя і це вже нічим не виправити. Минуле не зміниш.

— Сваритись мені точно не хочеться… — я відвела очі. Не хотілося бачити той його сум.

— Тоді давай не будемо, — Дем взяв мене за руку, ніжно стиснув долоню в своїй. — Я досі кохаю тебе, Кей.

Я тяжко зітхнула. Хоч душа моя тягнулася до Дема, але розум шепотів: не так швидко. Стільки років ми були не разом, стільки болю я йому причинила і дочка… вона завжди буде німим нагадуванням про мою помилку. Хоч Дем і виявив цікавість до неї, але я не була певна, що він її прийме, якщо я їх познайомлю. Адже вона йому чужа. А ще одну дитину я не хочу народжувати. Надто тяжко вже в мене протікала вагітність і пологи, щоб мені хотілося знову пройти крізь всі ці труднощі.

— Деме… — я підвела на нього очі, але відразу ж відвела погляд, бо все ще не могла дивитися у ці блакитні очі, сповнені суму. — Я не певна, що між нами може бути все, як раніше. Я не зможу жити в Муірні постійно. Я не знаю, як мені взагалі далі жити. Прошу, не тисни на мене зі всім цим. Мені потрібен час.

Я хотіла бути чесною з ним. Я не мала права давати Дему марних надій. Але як же складно було все це говорити, коли серце прагнуло його кохання! Тільки я не могла забути минулого, забути про всі конфлікти і непорозуміння, які були між нами.

— Я розумію, — Дем притягнув мене до себе і легко поцілував. Це його розуміння, ця розсудливість іноді так бісила! Хай би краще злився, на злість я знала, як відповідати, але розсудливість Дема знову і знову викликала в мені відчуття провини. — Я чекав твого повернення 8 років. Почекаю ще. Тільки не тікай.

— Я повернуся за тиждень, максимум — за два. Обіцяю. Тоді ми зможемо все спокійно обговорити.

Мені потрібен був цей час, щоб обдумати наші стосунки, щоб розібратися в собі. В якомусь сенсі я знову тікала, але тепер не стільки фізично. Відстань між нами була іншою.

Попрощавшись з сім’єю, я відкрила портал і повернулася на Землю. Додому? Я не знала більше, де мій дім. З Демом і батьками чи з Лідою. Об’єднати ці два світи я поки що не могла. Доведеться якось пристосуватись до нових обставин і жити на два світи. Але чи вийде? І що мені сказати доньці й свекрусі? Як пояснити своє зникнення?..

____________

Як думаєте, чи будуть проблеми від свекрухи? Чи зможе Кетта жити на два світи чи, може, їй скоро доведеться обирати один?